домовленість понад усе?

***

Карен вкотре перечитувала звіти сидячи за терміналом. За її відсутності майже нічого не змінилось, а дії «блідих» викликали багато питань... Проте думки жінки були спрямовані на те, що буде коїтись завтра. Цей хлопець непередбачуваний, агресивний і вельми запальний... А зустріч, що запланована, мала пройти гладко. Від їхньої співпраці залежало майбутнє мешканців міста. Карен відволіклась виглягувши у вікно. З людиною, що здатна протистояти "блідим" у них є шанси. На якусь мить їй здалось, що блискавка промайнула десь на сході, але жінка лише похитала головою. Через втому їй бувало таке бачилось... Та у наступну мить, з того самого місця, немов вирвались промені та розлетілись містом, але найдивнішим було те, що промені перетворились на «світлячків» і почали осідати немов сніг.

- Якого дідька там сталось?! - Карен була у явному шоці, але коли вона побачила, як слідом за променями піднявся стовп пилу та попелу, вона одразу підняла свій ЕРП та почала віддавати накази...

* * *

Нік тримав Розу і одночасно намагався відшукати у своїй поясній сумці маски. Руйнування маєтку викликало цілу хмару пилу, через що дихати було майже неможливо. Нарешті відчувши в руках те, що шукав, хлопець натягнув маску, від чого йому одразу стало легше. Але навіть так, він і власної руки не бачив через пил. Поряд закашляла Роза, тим самим нагадавши хлопцю, що він не один у цьому пиловому пеклі. Зробивши глибокий вдих, Нік затамував подих, зняв маску та натягнув їх на обличчя Рози. Бідна дівчина жадібно дихала, немов тільки но була на межі до смерті. Схопивши дівчину за руку, Нік обережно повів її від того місця де стояв будинок, в напрямку, де, як він пам'ятав, були ворота. На шляху зустрічалися уламки того, що колись було маєтком. Він і гадки не мав, що саме так вибухнуло, але розумів - йому потрібно поспішати. Якщо їх тут схоплять, то залишиться лише силовий вихід з ситуації... котрого той намагався уникнути всіма силами. Нарешті діставшись воріт, хлопець вже готовий був втратити свідомість від нестачі кисню. Тому, сказавши Розі щоб вона затримала дихання, зробив кілька вдихів через маску. Разом з зникаючим шумом у вухах, Нік почув вій сирен та віддавши маску дівчині, Орданом зніс ворота. Схопив Розу за руку та поспішив до найближчої будівлі. Вона виступала над парканом маєтку на кілька поверхів, що і було потрібно Ніку. Кілька довгих хвилин вони підіймались на дах будівлі намагаючись не звертати на себе уваги, оскільки їх не бачили на місці пригоди, то і підозр, що вони мають до цього причетність викликати не слід. Вже на даху, через необережність, гримнули двері, що одразу звернуло увагу деяких пожильців. Хлопець роздратовано подивився на Розу, котра через втому чи травми поводилась вкрай необачно. Виглядала вона аж надто винуватою, але Нік вирішив, що наразі виховну розмову треба відкласти, принаймні до того часу, як вони виберуться звідси. Місцеві очевидно викликали стражів, котрі вже ломали двері до місця, де ховались порушники. Що спонукало Ніка шукати вихід якнайшвидше. Тому помітивши мотузку для білизни, хлопець лише посміхнувся. Відірвавши мотузку, він схопив дівчину і притиснувши до себе, почав прив'язувати її. Тим часом двері вже почали жалісно тріщати від ударів, від чого Роза почала тремтіти.

- Тримайся міцніше! Мотузка то звісно добре, але й ти не забувайся! - Нік посміхався, немов задумав якийсь розіграш, від чого дівчина впала в ступір.

- Що ти збираєшся зробити? - голос дівчини тремтів і сама вона ледь трималась на ногах, втім міцно схопилась за Ніка обома руками.

- Стрибнути з даху. - після цих слів Роза ледь не втратила свідомість, але разом з тим сильніше стисла у руках одяг Ніка. Хлопець підхопив дівчину та побіг до краю, одночасно накачуючи артефакт Силою.

Нік намагався триматись у повітрі, артефакт був розрахований на вагу куди більшу ніж двоє людей, але разом з тим, хлопець відчував, що контролювати політ стало набагато складніше. Після чергового кульбіту він нарешті зрозумів у чому справа. Через додаткову вагу змістився баланс, через що складніше керувати артефактом. Проте момент розуміння швидко минув, варто було хлопцеві помітити, як швидко наближається земля... Підхопивши зручніше дівчину, Нік почав сповільнюватись як міг. Врешті сьогоднішня ніч виявила цілу купу недоліків його "витвору". Навіть з сповільненням посадка виявилась досить жорсткою, аби обох літунів протягло по парку. Це було єдине місце, де вони могли непомітно приземлитись.

- Це було... нейомвірно! - Роза була у захваті, здавалося що її очі сяють немов зорі. Втім Ніку було не до того. Дівчина лежала на ньому все ще прив'язаною, а каміння, що лежало на землі боляче давило на спину і ребра. Хлопець дістав ножа та розрізав мотузку, котра їх зв'язувала.

- Вставай! Далі підемо пішки! - Нік підштовхнув дівчину, щоб вона піднялась. В темряві не було видно, але здавалося, що в неї був трохи розчарований вираз обличчя.

- Мої ребра... -Нік обережно вставав. Вони обидва виглядали вельми колоритно: дівчина вся у синцях та у брудному одязі, а сам Нік тримався за боки та був весь у пилу, немов хтось витрусив йому на голову цілий мішок цементу... вони загалом виглядали, як якісь обірванці. - У такому вигляді нас не пустять у жодне достатньо пристойне місце... хіба що... - хлопець замовк обдумуючи один варіант. Все ж таки, це мабуть був єдиний варіант, де їх приймуть не задаючи зайвих питань. - Далеко звідси до "опівночного мандрівника"?

* * *

Маєток клану Тоарен. Західний континент. Лієна вже кілька днів знаходилась стані шоку. Їй і досі не вірилось, що батько міг так вчинити. Якщо про це дізнаються... Втім дівчина вирішила дізнатись про все особисто у нього. Дочекавшись перерви у зустрічах батька, вона увійшла до його кабінету. Аверін же здивовано спостерігав за її діями. Вона ніколи не дозволяла собі подібного, а втрутитись у його розпорядок... Він вирішив почекати поки Лієна все ж почне розмову.

- Батьку! Як ти міг?! Ти зовсім втратив зв’язок з реальністю?! Якого дідька Еллі лежить у твоєму підземеллі? - дівчині явно було боляче, вона ледь не плакала. Еллі була її єдиною подругою за межами клану. До того ж, вона була нареченою її брата. А батько таке вчинив... це просто не вкладалось у голові дівчини.