політ у сні та наяву

* * * - Знову ти себе виснажив... Це не дуже корисно для здоров’я. - знайомий голос вже не дивував Ніка. Він лише спостерігав за його володаркою немов насолоджуючись. - Я казала тобі більше себе берегти! Чи думаєш, що тепер можеш ігнорувати мої прохання?

- Це ж все заради нас! Нашого спокійного майбутнього! - він ледь посміхався спостерігаючи за дівчиною та і зрештою подібні сни спогади були найприємнішими…

- Та невже? А потім буде ще щось, і ще... і знову забудеш. Ти ж у нас забудькуватий. - Еллі посміхалась, дивлячись як Нік намагається зрозуміти, що вона має на увазі. Цієї розмови не було у його спогадах. - Нагадати?- Хлопець немов ривком опинився у селищі, де вони врятували Лізу. Нік спостерігав за собою, що йшов немов якась маріонетка. Він дуже смутно пам’ятав, що тоді його немов кликали. Якимось чином... З тих пір, він завжди відчував той поклик... десь на задвірках розуму. Але все, що з ним сталося, немов заглушило той незрозумілий шум, котрий виникав щоразу, як він користувався Потоком. Та зараз він був дуже сильним, немов його джерело було близько. - Здається хтось бажає твоєї уваги досить сильно, щоб достукатись до тебе навіть на інший континент.

- І кому я так сильно потрібен? - Нік як не напружував пам’ять, але спливали якісь уривки, немов у тумані.

- Мені звідки знати? Тебе ж кличуть. - Еллі посміхалась, танучи разом з усім цим місцем у тумані снів... Хлопець намагався дотягнутись до неї, але це було все одно, що ловити руками дим.

* * * Нік прокинувся посеред ночі. Луни світили навіть через захисний бар'єр куполу, немов омиваючи своїм сяйвом це чудернацьке місто. Виглянувши у вікно він пробурмотів ельфійську лайку. Він так і не звик ні до цього континенту, ні до його звичаїв. Як виявилось, його поселили ледь не у найвищій кімнаті будівлі, що ускладнювало йому життя. Врешті навіть втекти для нього з багатоповерхової будівлі, будучи на самій вершині, майже неможливо.

- Майже... - посміхаючись власним думкам Нік дістав один з артефактів, що колись замовляв у Дормарі. Через гірську місцевість власних володінь, він став невід'ємною частиною спорядження хлопця. Зрештою від падіння ніхто не застрахований. Втім коли він потрапив до цього континенту, один з фіксуючих ремінців був пошкоджений. Нік посміхнувся спогадам, він довго шукав як це виправити, цілий день, якщо бути точним. Але зараз... Хлопець тримав перед собою конструкцію з ременів . Її основна зчадача утримувати тіло, тож це мало вигляд, як якийсь чудернацький обладунок. Закріпивши на тілі цей артефакт хлопець, відчинивши вікно навстіж, відійшов від нього. Спрямувавши Потік у артефакт, він відчув, як навколо нього утворюються повітряні потоки, а його тіло неначе полегшало. До цього дня Нік лише одного разу використав "крила" під час тестового польоту у графстві, тому зараз відчував певну знервованість.

  Відкинувши зайві думки хлопець розігнався і вистрибнув у вікно... За спиною утворилися крила, немов створені з вітру, а Нік затамував подих, політ повністю захоплював, залишаючи всі тривоги і біль там внизу, а натомість даруючи лише легкість. Хлопець тримався на крилах понад дахами багатоповерхівок. Поки висота дозволяла перепон він не мав, але врто було опинитись між будівель, як потоки повітря швидко перетворять його у мокрого млинця на стінці. Тому Нік спостерігав за висотою одночасно намагаючись розкинути пошукову Форму над містом, що ледь не стало для нього фатальною помилкою. Варто було послабити контроль над артефактом, як він швидко увійшов у піке. Хлопець з жахом спостерігав, як світ навколо нього крутится, постійно прискорюючись. Він панічно намагався відновити контроль, але це призвело до того, що «штопор», у котрому Нік знаходився, лише прискорився. Глянувши вниз, він нарешті помітив, що дах, котрий дуже швидко наближався, погрожував перервати цей короткий політ. Що змусило його піти на відчайдушний крок - він перевернувся у повітрі і крила різко схопили вітер, що сповільнило падіння, але не зупинило оберти. Хлопця розвернуло і понесло до найближчого даху.

Він ледь встиг згрупуватися коли кубарем прокотився по бетонній поверхні. Відчувши як його кістки тріщать, Нік лише міцніше стиснув зуби. Коли він нарешті зупинився, то йому перед очима відкрилось дивовижне видовище: незчислена кількість зірок дивились на нього, немов підморгуючи. Це настільки звахопило Ніка, що лише біль у всьому тілі змушувала його сумніватись у власній смерті...

Нарешті піднявшись, хлопець різко видихнув. Звичайно подібне приземлення було єдиним стримуючим фактором перед тим, щоб постійно проводити час у повітрі. Втім Нік лише перевів погляд на місто. Наразі, десь серед всіх цих вогнів тримали дівчину, мабуть єдину, перед котрою він вважав себе у боргу. Саме тому він знову звернувся до Торана'ру. Потік Сили немов омиваючи його тіло та послаблюючи біль від падіння викликав ейфорію. Він розкинув пошукову Форму над містом. Подібне рахувалося неможливим на його власному континенті через те, що на побутовому рівні контроль над Торана'ром був вельми розповсюджений, що навантажувало шукача аж надто сильно. Але тут, у цьому місті це було так само просто, як дихати.

За кілька хвилин Нік вже зневірився у тому, що таким чином зможе відшукати пропалу. Вже збираючись розвіяти Форму та спробувати з іншого місця, він відчув відгук зі східної частини міста, який був настільки слабкий, що був зрозумілий лише напрямок. Хлопець розігнався та спрямувавши Потік до артефакту знову полетів, цього разу у напрямку цілі своїх пошуків. Такий слабкий відгук мав лише два пояснення і жодне з них не змушувало очікувати нічого доброго для дівчини... "Або вони заховані під чимось, що блокує сприйняття, що означає - вас очікують; або вони близькі до смерті..." Слова декана прозвучали у голові Ніка, ніби той був зовсім поряд. Цей навіжений тренував своїх підлеглих, немов бажав з них усю душу витрясти. Але у своїх сутичках з Умбрасом, Нік не раз вдячно згадував його науку. Струсивши головою, хлопець прогнав непрохані думки та ковзаючи на "крилах" понад дахами все ясніше відчував присутність Рози. Разом з тим, він відчув емоційний відгук, немов хтось на задвірках його свідомості боявся... до жаху. Нік ще не розумів, що саме коїться і звідки в нього розуміння чужих емоцій. Але все це змушувало його якнайшвидше закінчити цю справу і покинути місто. Нарешті перед його очима розкинувся маєток з внутрішнім садом та альтанкою. Все убранство цього місця нагадувало химерність "шляхетних" Дормару, проте і охорони тут вистачало..