у пошуках Рози

Нік роздумував над цим питанням лежачи на пню, навколо якого літали світляки, але не наближаючись до самого пня, неначе щось їх туди не пускало. Ольда захоплено спостерігала за цією картиною. Їй довелось прикласти зусилля, аби відволіктись від цього видовища.
  - Отже тебе виховували ельфи? - Ольда перервала гнітючу тишу, намагаючитсь відволіктись від власної параної, що ледь не з кожною годиною ставала все сильнішою.
  - Ну до певного віку... Після того, я навчався у закритій академії. - Нік відповів неохоче, немов не бажаючи згадувати ті часи, що змусило дівчину шукати іншу тему для розмови.
  Нік зрозумівши потуги дівчини перевів погляд на Ельзу, що прикидалась статуєю. Вона одразу так і сказала, мовляв «вважайте мене тут нема». Її поведінка дратувала Ніка, але разом з тим, він розумів логічні обоснування подібних дій. І наразі мабуть вона була єдиною хто міг точно відповісти на певні його питання.
  - Ельзо, підійди но сюди! В мене є до тебе розмова…

  *  *  *

  Нік повертався в табір у компанії синтохума та Ольди. Зрештою завтра йому потрібно було покинути клан, або ж укласти новий договір…
  За роздумами він і не помітив, як до нього підйшов Дрок, права рука Робена.
  - Нарешті. Де ви весь цей час ховались? Втім яка різниця... - Дрок звернув на себе увагу трійці, як тільки заговорив. Йому дуже не подобалось коли хтось нехтував ним, а ці троє наразі помітили його тільки після того, як він заговорив.
  - І що тобі треба від нас? - Нік нерозуміючи дивився на цього чоловіка, зростом вище середнього, завжди гарно доглянутий, але при тому, не маючи постійної дівчини. Цей чоловік викликав певні підозри у клані, але зрештою його таланти дозволили йому завоювати повагу…
  - Що треба?! Знущаєся?! Ти сам призначив зустріч тим жінкам ввечері! Вже забув?! - Дрок ледь не кричав від роздратування. Але Нік лише спантеличино дивився на нього, та зрозумівши що той каже, ледь не бігом понісся до намету голови, де його вже чекали. Всі його думки переключились на іншу ціль. Врешті пошуки зрадника не були його особистим приоритетом.
  Увірвавшись до намету, Нік помітив вже знайомі обличчя. Кісара та Карен виглядали винувато. Що  змусило Ніка підготуватись до поганих новин…
  - Отже, я вас уважно слухаю! - Нік вирішив одразу перейти до справи. Все ж, тягнути кота за хвіст було не в його інтересах.
  - Хм... Нам вдалося виконати Ваше прохання. Але нажаль, Розалію Родну підмінили до нашого приїзду… - слова Кісари змусли Ніка до болю стиснути кулаки.

- Хто це зробив? Хто її забрав? - спокій хлопця явно лякав всіх присутніх. Навіть Робен відкинувся у кріслі. Здавалося, що в кімнаті впала температура...
  - Дехто давно поклав на неї око... і оформив все за кілька годин. Певно хтось йому доповів, що її збираються перевезти… - приречений голос Карен лунав ніби з глухої бочки. Вона розуміла, що Нік цілком міг відмовити у наданні життєво необхідної інформації. Все ж таки вона не виконала свою частину угоди. І знайти дівчину вона також не змогла, навіть задіявши всі свої зв’язки. Все це змушувало її відчувати себе безкорисною людиною.
  - Я спитав не це! Я спитав ім’я! - Нік говорив спокіним, льодяним голосом, від чого всі в наметі немов скулилися.
  - Не знаю імені. Ніхто не знає, але всі його звуть «Маклером». Він такі питання вирішує для людей, що можуть заплатити за його послуги… - Карен відповіла вже більш голосно. Наразів Нік її лякав, але разом з тим, це був шанс повернути його до міста, що дозволило б вплинути на ситуацію вцілому…
  - Ніхто не знає хто він. У нього є клієнтська база і кажуть, що нового клієнта він бере тільки за рекомендацією когось з постійних. Це головна причина того, що навіть найвпливовіші клієнти не знають його ім'я... та й не хочуть. - жінка продовжила після секундної паузи, змушуючи тим самим Кісару приречено подивитись на Ніка.
  - На Щорса, тільки за сьогодні було скоєно кілька нападів. Комусь він дуже сильно допік. Наразі він розніс захист корпоратів на публічному слуханні. Завтра воно продовжиться і якщо йому вдасться прожити цю добу, то перемога буде за ним. В нас нема вільних ресурсів щоб почати розслідування… - Кісара була сумною. Вона розуміла, що з кожною хвилиною шанси повернути дівчину танули немов лід на розпеченому сонцем камені…
  - Я сам її знайду! Кісара, зможеш провести мене до міста? - Нік вже обдумував ситуацію і потроху починав розуміти як  йому знайти дівчину. Врешті їй дали краплю його власної сили... зерно, котре весь цей час проростало. Тому він лише хижо посміхнувся…

- Дозвольте… Це можу зробити я! - Карен ледь не підстрибнула. Нік лише здивовано подивився на неї. Адже до цього часу від представників влади були одні лише неприємності. - Але якщо робити це офіційно, Вам все таки доведеться зустрітись з головою стражів і мером. А враховуючи обставини, іншими методами до міста не пробратись… - Карен з якоюсь фанатичністю доводила свою думку. - Врешті на пошуки та підготовку інших шляхів потрібен час! А це найшвидший та найбезпечніший спосіб!
  - Найшвидший і найпростіший можливо. Безпечний - навряд чи. - хлопець навіть закрив очі обдумуючи пропозицію жінки. Наразі час був основним обмежуючим фактором.Нік навіть подумував використати Подорож Блискавкою, але відкинув цей варіант через бар’єр над містом. - Що ж, це мабуть дійсно найшвидший варіант, тому я згоден! Але, тільки після того, як знайдемо дівчину…
  - Добре! Можемо вирушати негайно? - Карен явно поспішала, втім Нік лише похитав головою. Залишилось ще одне не вирішене питання, котре вимагало негайних дій, так само як і його головна ціль…
  - Робен! Хто з місцевих різко змінив свою поведінку після нашого повернення? - Нік вимагав негайної відповіді, що застало зненацька голову кочових, втім він дуже швидко прийшов у себе…
  - Що?.. З чого б комусь дивно поводитись? - Робен задумливо переводив погляд з Ніка на Ольду, котра тепер трималась поближче до Ніка. За секунду його обличчя посуворішало. - Невже ти думаєш, що хтось?... Хтось з наших посмів продати товариша?! - Робен був розлючений, немов це ображало особисто його .
  - Ти і сам все розумієш. - Нік лише знизав плечима. - Диму без вогню не буває. Як і наслідків без дій. Тому, варіантів всього два: або я заберу Ольду з собою до міста, або ти забезпечиш її безпеку особисто.
  - Не дури! Якщо в місті дійзнаються хто вона, вони ж відкриють на неї сезон полювання! - головуючий, здавалося, взагалі втратив розуміння того, що коїться. Тому його голос звучав панічно. Це все не дозволяло зробити висновків.
  - Тоді третій варіант. Вона разом з Ельзою буде забезпечувати безпеку переданих нам пані Нетрос людей! І якщо хоч хтось наблизиться до них не обговоривши все це з тобою, то вони будуть знищені на місці! Думаю такий компроміс буде прийнятним. - заява Ніка шокувала Робена, а ще більше почала заперечувати Ельза.
  - Пане! Я наполягаю на тому, аби супроводжувати Вас у вашій подорожі! - Ельза почала нагадувати про свої обов'язки…
  - Я доручаю тобі завдання! До того ж, пані Нетрос буде поряд! Досить вже опікуватись мною, немов я скляний! - роздратування Ніка нарешті скінчилось. Він перевів погляд на Карен, що її збентежило, вона навіть підвелась зі стільця. - Карен, їдемо! Передай сиріт Ельзі!