примарність спокою

Дормар, місто двадцяти восьми веж. Король Корнад ІІІ спостерігав у вікно свого кабінету за відновлювальними роботами. Навіть зараз, коли пройшов майже рік з того інциденту, робота продовжувалась. Втім він був задоволений. Через ті події, королівство стало куди більш впливовим. - Ваша величність! До Вас відвідувач! - помічник попередив про відвідувача. «Мабуть черговий благородний, котрий прийшов заради королівської милостині». Це дуже дратувало короля, адже йому доводилось вирішувати проблеми своїх підлеглих. - Хто цього разу? Може якийсь барончик знову сперечається з сусідом за село чи шахту? - іронічно запитав Корнад. - Ні, Ваша величність! Це пан Аверін ер Курае Тоарен! -служка ледь не скривився поки відповідав. Король здивувався, нечасто цей ельф просив аудієнції. Більше того, він завжди вирішував свої проблеми сам, що викликало повагу. І відмовляти таким особистостям було б не дуже розумно... навіть для короля. Тому він відповів єдиним словом - «веди!». Короля зацікавило, що могло привести ельфа до його кабінету: «що ж, зараз дізнаюсь..» Аверін зайшов до кабінету з гордо випростаною спиною та виразом обличчя неначе прийшов на війну, що здивувало короля. Він не розумів причин гніву ельфа. Адже навіть напади на них скінчились. Особливо, коли всі дізнались де виріс граф Хортійський. - Ваша величність! Я вимагаю пояснень! - ще більший подив викликала поведінка цього любителя етикету. Корнад пам’ятав цього ельфа як особу, що ніколи не проявляла емоцій, а тут справжній фонтан гніву. - Я провів розслідування минулорічних подій. Як Ви поясните, що підлеглий Вашого сина був замішаний у моєму отруєнні?! Більше того, він виняйняв цілу группу людей задля викрадення членів моєї родини! - чим далі, тим більше розпалювався ельф. Всі ці звинувачення були дуже серйозні і будь кого іншого вже б стратили. Але з князем ельфійського клану розмова інша… наслідки могли бути більш ніж трагічними. - Це дуже серйозне звинувачення! Я сподіваюсь у Вас є докази, що підтверджують Ваші слова?! Інакше… - у голосі короля ясно читалась погроза. - Якби не було, я б не прийшов. - ельф дістав пристрій та поклав на стіл. Артефакт одразу почав показувати зображення, де король побачив добряче наляканого чоловіка… - Цю людину спіймала моя дочка. Він був одним з викрадачів. Корнад намагався контролювати свої емоції. Досвід та його гідність не дозволяли йому фонтанувати емоціями. Тому йому вдалося зберегти зовнішній спокій, хоча всередині все кипіло. Цей чоловік був наближеним Номора. За оточенням обох принців спостерігали, тож майже всіх, хто був близьким із синами, він знав ледь не достеменно. А також він знав і про захоплення його другого сина. Він ще той бабій… а варто було йому побачити «скарб Тоарену» - дочку цього самого ельфа, так він неначе з’їхав з глузду. - Що ви з ним зробили? Під катуваннями людина скаже і зробить що завгодно! - Корнад розумів, що вся ця ситуація може призвести до дуже трагічних подій. «Навіть зараз наслідки дій дурного сина мене переслідують...» втім думки короля швидко повернулись до робочого русла. «Зараз головне уникнути конфронтації з ельфами». Король знав, що вироби їхніх артефакторів приносили до казни більше за деякі баронства. - Нічого такого… посидів та подумав над своєю поведінкою. Я перевірив його слова. Оплата найманцям пройшла через торгівельні гільдії. Щоб вони пішли на таке порушення… Таке можливо тільки через дуже впливову людину. І ось суми, котрі вони переводили. - Аверін поклав документи затверджені печатками голів торгівельних гільдій. Побачивши суми, Корнад відчув, як його маска тріскається. Саме така сумма зникла з королівської казни напередодні всіх тих заворушень. Три тисячі золотом. На цю сумму можна було виняйняти армію для штурму столиці. - Але це не є доказом причетності моєї родини до цих подій. Цілком можливо, що він діяв за власною ініциатівою. - Корнад знайшов, як йому здавалося, компромісний вихід із ситуації. Хоча він і розумів, що його аргументи слабшали на фоні факту висилки Номара зі столиці.

- Це єдина причина чому ми з Вами зараз розмовляємо. Інакше... - цього разу загроза вже була чутна у голосі самого Аверіна. Втім Король знав, що ельфу відомо про те, де і чому, знаходиться його син… Тому вирішив зробити єдине, що залишалось у цій ситуакції… - Дякую за службу! Ми, Корнад ІІІ, проведемо власне розслідування у цьому питанні! Винні будуть покарані! - Корнад схопив дзвінок, викликаючи слугу, але той не відкликався. Навіть після кількох викликів, що було дуже не звичним. А за хвилину до кабінету вбіг поміник, та диким поглядом знайшовши короля промовив: - Ваша величність! Звістка від графа Хортійського!..

Вітер, що гнав хмари на захід, раптом натрапив на гору, та спустився нею вниз, оминаючи ліси та озера. Він промайнув повз вежі замку та полетів далі, поки не зіткнувся з одиноким вершником, що прямував по витоптаній дорозі до того самого замку… Нік вкотре повертався після огляду своїх володінь. Йому довелось багато працювати, щоб привести власні землі до бажаного стану. І тепер, нарешті він зможе закінчити розпочате. Він спонукав коня аби дістатись якомога швидше замку, адже там його чекала Еллі… Знайомство з її батьками постійно відкладалося, але сьогодні Нік все підготував… обручка з коштовним каменем лежала у кишені. А цей день мав розпочати нову сторінку його життя. Втім це його не засмучувало. Нік гнав коня галопом, а варто було йому зупинитись біля конюшень, то він помітив, що слуг немає. Уважніше оглянувши подвір’я, хлопець помітив, що деякий інструмент лежав прямо на землі. Це було дивно, адже за цим суворо наглядав головний конюх. Двері до жилої частини були відчинені навстіж, а його інтуїція волала про небезпеку. Хлопець повільно пройшов до будівлі. Всередині було все тихо, аж занадто… Проте Нік пробирався до головної зали, звідти можна було піднятись до господарського крила. Вся ця ситуація була аж надто дивною та викликала відчуття тривоги. Зайшовши до тронної зали, він побачив чоловіка, що неначе любувався гобеленом. Це був доволі високий чоловік з темним волоссям та вусами. Йому вже було за сорок, судячи з вигляду, але тримався він міцно на ногах… ще й меча на поясі мав. - Отже, це ти місцевий граф? Цікаво... навіть дуже. - чоловік вихопив меча та кинувся на Ніка. Котрому ледве вдалося ухилитись у останню мить. Весь цей час, він посилено тренувався та вже мало хто міг йому протистояти навіть у фехтуванні. Але цей воїн був аж надто майстерним. - Це все на що ти здатен? Як ти збираєшся захищати свою землю, якщо не маєш сили захистити навіть себе! -чоловік на мить перервався. - Ти хто такий? Прийшов по мою голову і навіть не представився. Навіть вбивці з Ліги мають більше честі! -Нік був роздратований. Використати проти такого супротивника Потік було б найпростіше, але це він зробить лише у крайньому випадку. Такої можливості для практики в нього ще не було. - Може і назву, якщо переможеш! - відповідь чоловіка була очікуваною, але Нік навіть і не думав, що це спрацює. Вихопивши меча, хлопець зійшовся у поєдинку мечників із цим «безіменним». Мечі виблискували у променях сонця, що проходили крізь бійниці. Врешті Нік захопив меча «безіменного» у клінч. Секунди тяглись немов години. За кілька секунд «безіменний» просто засміявся. - Хлопче! Благородство то звісно добре! Але якби ми бились на смерть ти б мене вже пов’язав би однією зі своїх Форм Потоку, чи не так?! - весела промова цього дивака змусила хлопця здивовано відступити на кілька кроків. - Ти питав моє ім’я? То ж слухай, мене звуть Артур Ольфех! Я батько тієї дівчини. - Артур показував на Еллі, що сором’язливо спускалась сходами та здавалося готова була провалитись крізь землю. - Обов’язково було влаштовувати весь цей балаган? - Еллі явно нервувала після всього цього. - Що він подумає про нашу родину? - Доню, твій батько просто перевіряв Ніка. Не думаю, що це якось змінить його думку про тебе. Слідом за Еллі спускалась жінка, з таким же темним волоссям як і в Еллі. Жінка виглядала як точна копія дівчини, хіба що старша… - Я розумію, але це аж надто… - дівчина нарешті підійшла до Ніка та обійняла його. - Мамо, батьку, дозвольте вам представити мого одногрупника та рятівника, - Нік ер Тоарен. Нік, це мої батьки - Артур Ольфех та Маріанна Сиширія. - Не дивлячись на все, приємно познайомитись! - Нік явно нервував. Вся ця ситуація аж надто не відповідала його уявленням про знайомство з батьками. - І користуючись моментом… - Нік дістав з кишені невелику коробочку та став на коліно. - Елліонора Сиширія Ольфех! Чи станеш ти моєю дружиною? - хлопець нервував куди більше, аніж навіть перед своїми протистояннями з Умбрасом. Втім, він краєм ока помітив, як Артур знову схопив руків’я меча, але його зупинила дружина.