позбавлення,

  *  *  *

  Потвора прокинулась, як завжди, але цього разу, ніби щось змінилося. Якесь тривожне відчуття. Щось було не так у лігвищі. Істота пересувалась повільно, крадучись повз зали і коридори. Щось насторожувало її, але здавалося, що вона сама не знала що саме. Її очі  добре бачили у темряві, але навіть так вона не бачила що її насторожувало. Потвора зайшла до прийомної зали. Було темно. Крізь розбиті вітражі добре пробивалось світло двох лун, що освітлювали все навкруги: порвані гобелени та коври, що колись прикрашали залу, обшарпані стіни, зруйновані часом меблі... Але очі істоти зосередились на баронському троні. Це було велике крісло, виготовлене з цільного дерева, а підлокітники виконані у формі левів. Істота уважно вдивлялася у це крісло і одразу приготувалась до атаки...

  *  *  *

  Нік сидів у баронському троні та чекав. Вже кілька годин пройшло, як вони з Еллі крадучись зайшли до замку. Підготувати все до сутички зайняло немало часу, але наразі все готове. Весь цей час вони озирались на будь який шорох чи скрип. І ось тепер Нік відчував, як вона повільно пересувається по замку. Перевіряючи кімнату за кімнатою, аж поки не зайшла до тронної зали. Пройшовши до центру, вона різко зупинилася та сфокусувала погляд на троні, а точніше на Ніку і одразу прийняла стійку для бою. Навіть у такому вигляді було видно, як напружені у істоти м'язи.

  - Як цікаво. Отже, ти мене таки бачиш?! Дуже добре. - Нік посміхнувся і встав з трону одночасно дістаючи свого меча з піхв. - Не хвилюйся! Я це закінчу, так чи інакше.

  Істота кинулась на Ніка та нанесла удар. Швидкість була така, що хлопець ледве встиг заблокувати мечем та скориставшись інерцією, розвернувся і вдарив руків'ям у живіт істоти. Від чого вона відскочила та люто заричавши почала ходити навколо Ніка, мов вовк навколо здобичі. Хлопець чекати не став та накинувся на потвору. Кожен його удар був нанесений з всією майстерністю, на котру він був здатен, але істота ухилялась у останню мить. Верхній спадний удар, горизонтальний січний, колотий... Вона відскочила за зону досяжності меча. Жоден з його ударів навіть не зачепив істоту. А вона, здавалося, посміхалась дикою посмішкою хижака, що загнав здобич у кут. Наступної секунди всі інстинкти Ніка неначе закричали. Різко впавши, він відчув потилицею, як там де він щойно стояв, пролетіла туша істоти з диким ревом. Підхопившись, Нік озирнувся і побачив, як потвора вибирається з під груди дошок, що колись були великим столом. Хлопець побіг до сусідньої зали, відчуваючи, як істота понеслась за ним. Від важких кроків розлюченої потвори - стіни замку здригались, а перешкоди, що попадались на її шляху, розлітались в різні сторони. Такий гуркіт добре давав зрозуміти, що вона все ще наздоганяє свою здобич. "Хм, все ще переслідуєш... Добре... Дуже добре" - подумав Нік та вихопив одну зі своїх старих розробок. - "Якщо ти добре бачиш у темряві, то як тобі сподобається світло?" - хлопець стиснув у руці артефакт та кинув собі за спину, якою вже відчував, що вона ось-ось його наздожене. Наступної миті напівтемний коридор, через котрий стрімговолов пробігав хлопець, освітило сяйвом, дуже яскравим, немов на якусь мить за його спиною хтось запалив сонце.

  Після чого істота закричала і почала махати руками із сторони в сторону, неначе намагаючись розвіяти туман. Врешті вона заспокоїлась, почала принюхуватись та прислухатись, але Нік вже зник за рогом. Істота почала рухатись менш впевнено, але й більш обережно та все ще переслідувала хлопця, котрий обережно пересувався по коридорах замку, намагаючись не видати свого місцезнаходження. Тому він дуже здивувався, коли потвора опинилась перед ним. Все ще засліплена, але здавалося що вона знає, що він перед нею. Підійшовши ближче на чотирьох лапах, вона піднялась та хотіла вдарити хлопця. Заблокувавши удар мечем, Нік відступив на крок, а вона продовжувала наступати. Кожного разу все жвавіше розмахуючи своїми кігтями, що мов кинжали розрізали портрети та дерли стіни. Нік ледь встигав заблокувати один удар, як одразу на нього обрушувався інший. Тому він блокував і ухилявся. Удари були такої сили, що в нього руки оніміли, а з кожним кроком він віддалявся від заповітних дверей. Врешті Нік уткнувся спиною у стіну.

  - Дідько. Яка настирна! - нирнувши під черговий удар, хлопець опинився за спиною істоти та щосили побіг до дверей, що ведуть у підземелля замку. Спускаючись по кам'яних сходах, він перестрибував кілька сходинок за раз. Озирнувшись побачив, що істота розламала вхід і несеться слідом. Від такого видовища хлопець спіткнувся та ледве встигнувши згрупуватися, покотився вниз, спиною і ребрами відчуваючи кожну сходинку. Врешті, опинившись в самому низу, перед входом в каземати, він кульгаючи добіг до воріт та проскочивши у дверцята, пошкутильгав до найбільшої камери. Почувши звук важкого удару, він як міг прискорився. Його тіло і розум вже були на межі, мабуть він зламав пару ребер, знову. Голова йшла обертом, а перед очима все пливло. Ще й праве заливало чимось теплим, мабуть розсічена брова. Крок за кроком, під удари істоти у ворота, крізь коридор освітлений невеликою кількістю факелів, він дістався до потрібної камери. Заглянув в середину і побачив лише темряву. Непевний вогонь факелів не розвіював місцеву пітьму. Зупинившись перед входом, він закашлявся і сплюнув сгустки крові. "Отже ребра і легені точно пошкоджені...." подумав Нік. Спершись рукою на одвірок, він намагався вирівняти дихання. Але кожен подих неначе розпаленим прутом обпалював легені та зламані ребра.

  Не встиг він хоч трохи прийти до тями, як ворота до каземату були знесені, а істота стояла посеред коридору та хижо дивилася на ослабленого, зкривавленого хлопця. Повільно наближаючись до якого, вона ледь не ричала від задоволення.

  Нік лише посміхнувся. Зайшовши до камери він неначе зник у тій темряві. Потвора радісно стрибнула за ним слідом, але ця пітьма навіть для неї була непроглядною. Єдине джерело світла - були факели у коридорі. Вона зробила кілька кроків. За кілька секунд її очі пристосувалися навіть до такої темряви. Нік це зрозумів, коли вона сфокусовала свою увагу на ньому. Але він знову, лише посміхнувся та підкинув засліплюючий артефакт прямо перед обличчям істоти. Наступної миті всю цю камеру залило ясравим білим світлом. Настільки яскравим, що навіть через закриті руками очі засліплювало... Істота знову закричала та почала розмахувати своїми довгими руками, але Нік вже схопився за Торана'р. Його стан покращувався. Біль все ще був, але тепер він не хитався як п'янчуга від кожного руху. Потвора зупинилась. Здається вона нарешті впізнала хлопця.