бал

  Пройшовши до власних апартаментів, Нік виявив, що його названі родичі подбали про його одяг для балу. Це був традиційний чорний фрак з білою сорочкою та вишитим візерунком тонкої роботи у ельфійському стилі, що мало підкреслювати його належність до клану. Важко зітхнувши, він сів до крісла та занурився у роздуми. Він знав, що Ростар колись був розвиненим материком і  була висока вирогідність того, що там збереглись уламки минулого. Але зараз він міг зробити вибір: відмовитись від полювання та залишитись тут разом з Еллі і прожити спокійне життя, або продовжити і з високою вирогідністю загинути. Сумніви та невпевненість знову прокрались у його душу викликаючи страх.

  Він і не помітив, як минув час, тому здивовано подивився на покоївку, що прийшла допомогти йому одягтись.

  - Неначе я мала дитина. - пробубнив хлопець та одягнувшись у фрак повернувся до ельфійки, що зацікавлено роздивлялась хлопця. - Щось не так?

  - Ні мілорд. Я маю перевірити, щоб усе виглядало як належить! Якщо Ви виглядатимете недбало, то мене покарають. - ельфійка обійшла навколо хлопця повністю розглядаючи його з ніг до голови. Підправила його краватку та задоволено хмикнула. - А Ви дійсно досить самостійні у багатьох питаннях. Якби інші члени кланів були б такіж самі... - дівчина розвернулась та повела хлопця з апартаментів.

  Вийшовши з маєтку, вони зустріли кількох найвпливовіших васалів клану з дружинами та власне самого Аверіна у супроводі Ролерани.

  - Тоарен неран дільхор! - Нік привітав всіх офіційним чином, на що всі присутні кивнули, як того вимагали традиції. Нікові здалося, що у одного з присутніх вассалів обличчя на мить викривилось, неначе для нього не було нічого огиднішого, ніж те, що він бачив зараз. Не встиг хлопець закінчити думку, як позаду почулись кроки у жіночих туфельках та повернувшись він ледь не втратив дар мови.

  - Тоарен неран дільхор! - промовила Лієна своїм мелодійним голоском та присіла у реверансі. Дівчина була одягнена у легку майже невагому сукню світлоголубого, майже білого кольору із золотою вишивкою. Зачіска, що трохи проховувала вушка, але підкреслювала її красу. На завершення, прикраси тонкої ельфійскої роботи інкрустовані сапфірами. Нік врешті зрозумів чому її називали "скарбом Тоарену".

  - Ти чарівно виглядаєш Лія! - тільки що й зміг промовити хлопець. На що ельфійка посміхнулась та спустившись зі сходів одразу схопила названого брата за руку, що змусило декого з присутніх зкривитись. Втім того ніхто не помітив.

  За кілька хвилин зібрались ще кілька молодих ельфів, що одразу почали було клеїтись до Лієни. Але варто було їй звернутись до Ніка, всі одразу перетворювались на мимопрохідців. Вони ще пам’ятали, як під час штурму цей хумаер разом з гвардійцями відбився від сектантів, ще й капітана гвардійців зарізав.

  Нік тим часом вже обдумував, що творитиметься на самому святі, коли всі холості хлопці побачать Лієну.

  - Без дуелей не обійдеться. - важко зітхнувши Нік подивився на Лію. Вона дійсно стала красунею. Він стільки часу втратив на свою гонитву за Умбрасом, що майже забув про прості цінності.

  - Нарешті всі зібралися. Нас запросили на святкування перемоги над сектою, тому я сподіваюсь, що все пройде без ексцесів. - Аверін товкав промову щодо правил поведінки і терпимості, щодо недолугості людей, щодо ельфійських традицій. А нік тим часом вертів головою намагаючись знайти Еллі, котрої не було видно.

  - Що сталося братику? Поряд з тобою така чарівна дівчина, а ти ще когось шукаєш? - прошепотіла Лія хитро посміхаючись та стисла руку Ніка.

  - Звісно шукаю. Маю ж я порівняти свою нинішню даму з іншими дівчатами. - З найсерйознішим виразом обличчя відповів хлопець. Лія кілька секунд промовчала та розсміялась своїм мелодійним голоском, на що звернули увагу деякі молоді ельфи та почали пропалювати очима діри у Ніку.

  - Заспокойся! Оскільки Еллі не є членом нашого клану, то вона поїде іншим екіпажем. До того ж, вона ще підганяла свій наряд коли я в останнє її бачила. Для кого вона так наряджається? - Лія подивилась на Ніка, але той відвів погляд та помітив, що один з ельфійських лідерів витріщився на нього неначе хотів вбити поглядом. Той за секунду усвідомиши, що його цікавість більше не є анонімною,  одразу зробив вигляд, що уважно слухає голову клану.

  *  *  *

  Королівський замок - найвеличніша споруда міста. Високі вежі, що здавалось пронизали небо. Величні стіни, що віками оберігають своїх мешканців. Величезні зали, в яких проводили прийоми для найповажніших гостей. А широкі коридори були прикрашені портретами видатних осіб королівської крові. Вся ця споруда, здавалось, була родом з іншої, більш мирної та спокійної епохи. Але зараз багато чого було перебудовано під сучасні реалії...

    Нік, Лієна та Аверін з дружиною наразі знаходились у кареті, що зупинилась перед воротами до цього дива архітектурного мистецства. Їх зустрічали гвардійці та вишколена прислуга, що відчинила дверцята і привітала гостей. Спочатку вийшли голова клану з дружиною. Потім Нік та Лія, що захоплено дивилась на королівську резиденцію.

  - Лія, хочеш знову натрапити на лекцію щодо етикету? - хлопець жартівливо прошепотів на вушко своїй зведеній сестрі, від чого вона одразу натягла крижану маску ідеальної аристократки та з городо піднятою головою пішла поряд з братом.

  Нік, у свою чергую, вже відчував неприємності потилицею. Вони пройшли по доріжці до Червоної зали, де збирались усі гості, під дикі крики геральда, що представляв усіх хто входить до зали. У самій залі вже знаходились кілька десят благородних з сім'ями. Вони були одягнені у таку кількість дорогоцінностей, що у разі їх продажу, можна було б прогодувати пів країни. Хоча, для Ніка і більшості всіх гостей, це місце було не більше ніж майданчиком для переговорів і налагодження зв'язків. В той час, як для Лієни та інших молодих, це було швидше розвагою. До того ж, для самого клану ельфів це був шанс знайти союзників, адже навіть зараз, у багатьох впливових осіб, було вкрай негативне відношення до ельфів. Саме тому, варто було їм зайти, як веселий гомін одразу затих.