Лігво

  Від останніх слів Ніка в кімнаті повистла зловісна тиша. Аверін зблід і здавався прозорою своєю копією. Ельфійки злякано переводили погляди між чоловіками.

  - Ні! Я не вірю. Цього не може бути. Як? Де він її знайшов? - Аверін шоковано дивився на Ніка. - Саме існування цих книг вважається чимось неприродним, а їх зміст... ті хто володів ними раніше, провокували цілі катаклізми. За легендами, один з материків майже повністю змінив свій ландшафт та клімат завдяки одному такому володарю книги. А найжахливіше те, що всі, хто володів книгами, божеволіли і починали руйнувати все навколо. Саме тому, ще мої пращури знищували ці книги, їх володарів і навіть самі згадки про них.

  - У таємних архівах академії Умбрас і його послідовники вивчали всі ці речі. Саме тому мене цікавить минуле клану. Як твій дід зміг здолати настільки могутніх Направляючих? - Нік дивився на голову клану котрий сидів за власним столом та долонею прикрив очі.

  - Ти маєш пообіцяти мені, що ніхто і ніколи окрім тебе не дізнається те, що прозвучить зараз у цій кімнаті. - ельф оглянув всіх хто знаходився у кабінеті і зачекав поки кожен з них погодится з цією умовою.

  Аверін встав та підійшов до каміну, потягнувши за настінний підсвічник, потім пішов до вікна та натиснув на камінь, що був замаскований під кладку. Він так ходив по кімнаті ще кілька хвилин, натискаючи на певні предмети, що аж ніяк не викликали жодної підозри, що до свого справжнього призначення. Врешті Аверін повернув на місце підсвічника, після чого, абсолютно беззвучно відчинилась стіна позаду каміна.

  - Йдіть за мною! - Аверін першим пройшов крізь камін загасивши полум'я. Слідом пройшли всі інші. Нік йшов останнім і як тільки його нога ступила у темний прохід, що був весь заплетений павутинням, Аверін використав якийсь механізм, що зачинив прохід за їх спинами. Взявши факел зі стіни ельф підпалив його Силою і повів усіх вглиб коридору. - Йдіть уважно, тут повно пасток, слід у слід. - Аверін деякий час вів їх темним холодним коридором. То була багаторівнева система, і як так сталось, що про цей прохід не знав ніхто окрім голови клану було загадкою. Вони пройшли чимало сходів, Нік навіть подумав, що вони глибоко під резиденцією.

  Врешті, голова клану зупинився перед стіною, яка нічим не вирізнялась серед інших.

  - Десь тут... - пробурчав він та почав уважно розглядати чудернацький барельєф. Знайшовши якийсь символ він із полегшенням видихнув і натиснув на нього, після чого в стіні утворилися двері, в котрі вся компанія і увійшла.

  А Нік починав підозрювати, що ті самі архитектори приклали руку і до його альма матер. Надто вже були схожі ці потаємні ходи, загадки і багато іншого, але він відкинув ці думки, наразі в нього є важливіші справи.

  Пройшовши за головою клану ще кілька десятків кроків вони знов опинились перед стіною, після маніпуляцій з якою Аверін просто пройшов крізь неї, а після хвилинної затримки пройшли і всі інші, опинившись у просторому кабінеті. Великий важкий стіл і таке ж масивне крісло перед ним. З їх появою всі світильники в кімнаті яскраво засяяли, а над робочим місцем засвітилося джерело світла, що створювало конусоподібне освітлення над столом.

  - Вітаю вас у архівах клану Тоарен! - Аверін був явно не радий тому, що йому довелось відчинити архів.

  Стелажі з книгами сягали стелі. Обкладинки книг варіювалися від темних шкіряних до золотих та срібних. Нік підозрював, що тут можна було знайти всю історію ельфів. Або, принаймні, історію утворення цього клану, з коментарями автора та нащадків де саме засновник напартачив. Навколо столу стояли вісім статуй, які відображали найвеличніших князів клану минулих століть. Аверін підійшов до однієї з них, войовничого ельфа у важких обладунках, який опирався правою рукою на меч, а в лівій тримав книгу. Після дій, які Аверін ховав власною спиною, почувся скригіт каменя об камінь та з'явилася ніша, у якій лежала книга оздобрена золотом та дорогоцінним камінням. Аверін з тремтінням дістав її та поклав на стіл, відкрив замок, що тримав книгу закритою і покликав Ніка ближче.

  - Ти перший і єдиний хумаер, якому випала честь прочитати цю книгу. В ній описані діяння мого діда... і причини, з яких він власне і почав полювання на «аттарі» та їх володарів.

  Нік сів у крісло і поглянув у книгу, упізнавши староельфійский стиль письма він простогнав про себе та притягнув книгу ближче.

  - Читай у голос! Вони теж мають право знати, особливо Лія, як спадкоємиця. - Нік подивився на Аверіна та зітхнувши почав читати.

  «Йшов 37 день від початку мого походу. Поки що я зміг знайти тільки одну з цих проклятущих книг. Довелось вбити її володаря. Він відмовлявся продати цю річ навіть за гори золота. Я відчуваю, як вона притягує мене, манить неначе метелика до вогню, але я знаю, що станеться варто мені тільки її відкрити, тому я запечатаю це.

  39 день походу. Печатка, яку я поставив за допомогою декількох Направляючих стримує це, чим би воно не було. Сподіваюсь я знайду спосіб знищити книгу раніше ніж «воно» зруйнує її.

  50 день. Я спробував все, вогонь, воду, лід, але цю книгу нічого навіть не пошкодило, якщо так продовжиться то я провалюсь ледь почавши.

  57 день. День зимового рівнодення. Мені нарешті посміхнулась удача. Я знайшов спосіб! Довелося піймати та допитати одного з сектантів. Навіть найстрашніші тортури не могли змусити його говорити, але мені вдалося! Після всього, що я зробив, чи можу я ще називати себе вірним послідовником Творця?..

  60 день. Я знищив цю прокляту книгу. Три дні тому печатка зруйнувалася і я поспішав, тому не впевнений що зробив все вірно. Виявилось, єдиний спосіб знищити такий артефакт - це знайти істоту до якої її прив'язано кровью. Ці божевільні використовували кров найнебезпечніших істот, що населяють ці землі. Дуже розумно брате, але я розкрив твій секрет, шкода, що ти вже мертвий. Я б подивився на твоє обличчя, коли я знищу твої дорогоцінні книжки!»