Пролог

  Вітер дув йому назустріч, оминаючи гори та ліс, що зеленим морем розкинувся під ним. Чіткі очі видивлялись здобич, йому було не до краєвидів, котрі він бачив вже сотні разів за своє яструбине життя. І ще менше його цікавили двоногі, що йшли зараз по тракту, що був прокладений через Великий ліс Каєрдон... Багато чого було сховано у тих хащах, навіть руїни королівств, що були тут до Трифану.

  Обом подорожнім було важко йти у таку спеку... мало б бути важко, але вони йшли так, наче не відчували спекотного сонця. Їх було двоє. Один, високий молодик, з дивним, злегка викривленим мечем у піхвах на поясі, темній дорожній мантії та костюмі. Позаду нього йшла, судячи з вигляду, дівчина, у такому ж дорожньому вбранні. Обличчя вона ховала під капюшоном, тож важко було сказати хто вона і як виглядає.

  Вона йшла неохоче, немов боялась свого супутника.

  -  Все, досить! Час привалу.

  Він відійшов з тракту та сів на повалене дерево на одній з галявин. Дівчина підійшла та сіла поряд. Для неї було доволі дивно ось так мандрувати посеред дня. Хлопець дістав з наплічної сумки воду та в'ялене м’ясо. Поділившись з супутницею, почав гризти той шмат жорсткої шкіри, що якийсь бовдур назвав м'ясом.

  - За кілька днів дійдемо.

  У Дормарі завжди можна підзаробити. Навіть без підтримки старого та клану. Хлопець посміхався, якщо все піде як він задумав... Дівчина лише кивнула. Догризши в'ялене м'ясо вона піднялась та насторожено подивилась у глиб лісу.

  - Еллі? 

  Дивлячись на реакцію своєї супутниці він і сам насторожився. У тому лісі жили доволі небезпечні й дивні створіння. Наслідки стародавньої війни. Були й такі, що могли замаскуватись під людину, але те що вистрибнуло перед ними було набагато страшніше.

  - Отже ж, каєрдонський тигр.

  То було останнє, що він промовив перед початком битви.

  *  *  *

  Старий сторож стояв перед воротами міста. Глефа та його блискучий обладунок були доволі важкі і розпечені на сонці.

  - То велика честь стояти тут! Бути першими на лінії оборони міста! Коли щось вилізе з лісу і я це знищу мене помітять клани і я сам вибиратиму до якого вступити! - промовив його молодий напарник, але старий знав до чого призводять такі думки.

  Він втратив багатьох своїх друзів на цьому посту. І сам він колись думав як цей малий. Здебільшого вся молодь Дормару була така. Місто 28 веж завжди було прекрасним та повним перспектив для талановитої молоді, допоки не зіткнешся з його істинним обличчям. Інтриги між кланами, кланами та королівською сім'єю. Той гадючник зжере будь кого. Тому краще бути простим стражником. Навіть тут, на східному посту, цілішим будеш.

  - Малий замовкни і приготуйся, хтось наближається.

  Хоч він і був вже старий, але реакцію захисного артефакту важко проґавити, якщо ти не дурень, що літає десь на рівні сонця. За кілька хвилин перед ними вийшли двоє втомлених подорожніх.

  - Хлопче, де ти пропадав стільки часу?! - старий ледь не кинувся назустріч. Ностальгія за старими часами нахлинула на нього. - Всі повернулись більше року тому!

  - А капітане Кард! Чого це ви тут стоїте? Невже впали у немилість? - промовив хлопець. Його супутниця була насторожі, але мовчала.

  - Капітане! Ви знаєте цих людей? - для молодого сторожа воріт це все було незвично. Капітан був дуже суворим, але тут ледь не плакав.

  - Знайомся малий, це молодий син голови клану Тоарен - Нік.

  - Що?! Того самого? Але ж вони ненавидять недолугих "хумаер"! - він сплюнув. Всі в місті недолюблювали той клан. Бо вважали, що ті людей за нерозумних тварин тримали. Для сторожа сьогодні був день відкриттів.

  Тим часом старий капітан насторожився і запитав про дівчину, що прийшла з його давнім знайомим.

  - Хто вона? Невже одружився поки був у своїх мандрах? - старий хитро посміхався, але відчував, що з нею щось не так.

  - Ні, я замолодий для одруження, вона можна сказати мій васал. Еллі зніми капюшон!

  Дівчина слухняно скинула тканину з голови. Перед охоронцями стояла невисока дівчина, з правильним симетричним лицем, чуттєві губи та довга тонка шия, акуратний носик та той факт, що вона була брюнеткою з чорним, як крило ворона, волоссям однозначно привертало до неї увагу. Її очі були незвичного сірого кольору.

  Це все змусило всіх присутніх чоловіків затамувати подих, а молодого понесло на компліменти та хизування своїми "чеснотами". Але дівчина повністю ігнорувала павича немов його взагалі немає. Ця ситуація продовжувалась кілька хвилин допоки "павич", намагаючись звернути на себе увагу дівчини не підійшов впритул до неї, та не схопив її за руку, точніше він спробував це зробити. Але в той самий момент, коли він майже доторкнувся до неї, він відчув дещо дивне. Потік Сили. Дуже потужний, більший за все, що він будь-коли відчував за своє життя. Той потік проходив через супутника цієї кралі. Тиск все збільшувався допоки у "павича" не підкосились ноги.