Розділ 6

Ранок почався майже ідеально - я уявляла, як сьогодні, з підписаними паперами в руках, повернуся додому іншою. Це мало стати відправною точкою у нове життя: спокійне, стабільне, щасливе. Я навіть обрала сьогоднішню сукню за принципом - щоб була “з удачею”. Хотілося вірити, що сьогодні все піде як по маслу.

Але замість початку нового етапу - наче хтось вирвав сторінку з календаря і кинув мене в хаос.

Максимка верещить так, ніби в нього болить усе й навіть більше. Маленьке тільце в моїх руках напружене, обличчя налите червоним, гарячі ручки б’ють повітря, яке теж, здавалося, винне у його біді. Кожен крик наче цвях у скроню, і я відчуваю, як у мене дзвенить у вухах, ніби я стою біля сирени. Я гойдаю його, шепочу, тихо шикаю, але все марно - його рев прорізає кабінет нотаріуса, як тріск скла в тиші.

Нотаріус сидить рівно, в тонкій металевій оправі окулярів, спокійно розгортає товсту теку. Його голос сухий, рівний, наче він читає прогноз погоди, і дитячий плач — просто сторонній шум, що не вартий уваги. Він методично твердить:

- Для укладання попереднього договору купівлі вам знадобляться: паспорт, ідентифікаційний код, довідка про склад сім’ї, витяг з реєстру…

Я киваю, але слова пролітають повз, розчиняються у крику. Мене накриває хвиля безсилля — ні вмовляння, ні обійми не зменшують надривного дитячого ридання. І найболячіше в цьому всьому те, що я не усвідомлюю, що сталося з сином. Вчора ми були на огляді в педіатра і все було чудово. Попри те, що в малого при народженні були певні нюанси зі здоров'ям, наразі все чудово. Тоді чому така істерика?

І ніби цього всього мені замало - вібрація мобільного.

- Вибачте, важливо, - я вже почуваюся максимально незручно перед Валерієм Олександровичем за те, що він змушений працювати в таких обставинах, та ще й перериваю його. На екрані висвічується: “господар квартири”.

Нотаріус киває з виглядом людини, яка “розуміє”, але я відчуваю, що йому однаково - йому потрібен підпис і плата за роботу.

- Дякую, - хоча в чому я можу його звинувачувати? Тому видаю вдячно, приймаючи виклик та намагаючись перекричати сина, - алло.

- Таїсія! Ви де?

Що сьогодні відбувається? Магнітні бурі? Планети зіткнулися? Чому всі кричать?

- Ви затоплюєте сусідів! - голос роздратований, різкий, як лезо. Який ріже моє серце на маленькі, рівні частинки.

- Що? - у мене ніби провалюється підлога під ногами. - Це… це якась помилка! Я ж… я далеко! Я...

- Мені тільки що подзвонили: у нижній квартирі вода стікає по стінах, шпалери вже відходять!

В голові тут же вмикається калькулятор, на якому плигають циферки й з кожною секундою вони стають все більше, і більше, і більше...

- Води вже повно, - господар кипить. - Там половина кімнати мокра, вони кричать, що у них ремонту більше нема.

Дитина ридає ще голосніше. Ніби зі мною переживає цей жах, тільки кожен по своєму - я мовчки, Максим - щоб кожен чув про наше горе. Нотаріус тим часом сухо, невимушено додає:

- Пані, ми мусимо закінчити за п’ятнадцять хвилин. У мене наступний клієнт, - при цьому нетерпляче постукує ручкою по столу, і це стукання зливається з гуркотом у моїй голові.

Я тут же відчуваю себе маленькою дівчинкою. Яка сама тримає на руках дитину, на яку телефоном кричить дядько, а інший не цурається продемонструвати, що тут місце для дорослих, для малюків - заборонена зона.

- Я… навіть якщо візьму таксі, приїду через пів години! - слова вириваються з мене з натугою. А за ці пів години… скільки ще натече? Може зачепити ще один поверх?

- Пів години у нас нема! - його тон ріже нерви.

І тут мене проймає холод. У квартирі - мої гроші. Всі. Весь цей кеш, на купівлю нового житла. Я бачу, як уява малює - вода ллється з кухні, розливається по підлозі, просочується під двері. Купюри в пакеті - плавають, темніють, розповзаються, перетворюються на безформні мокрі клапті. Стають непотребом, а не шансом розпочати нове життя під своїм, власним дахом...

- Ви маєте ключі, - авжеж, так, рішення! - Будь ласка, їдьте та перекрийте воду. Я вас дуже прошу.

Тарас Миколайович сам говорив, що якщо щось потрібно, то він проживає всього в пару кварталів від нас. Може в будь-який момент підскочити, якщо потрібна буде якась допомога. Я тоді це сприйняла за звичайну ввічливість, а зараз... Якщо він не встигне вчасно...

Господар квартири щось відповідає, але я вже погано чую - в голові гуде, у вухах дзвенить. Перед очима, замість стін нотаріальної контори, калюжі на моїй підлозі, і мої гроші, які тонуть.

Дитина в моїх руках сіпається, ридання переходить у хрипкий надрив, телефон гарячий від розмови, нотаріус кидає погляди на годинник. І я знаю: цей день - більше не мій. Його зламали, розтоптали, втопили.