42. Сергій

Я розпитую Аліну, але вона виглядає так, ніби не в курсі. Потім піднімаю камери. Цікаво, що записів за той момент не знаходять мої люди. Але в той самий час, в ту хвилину, коли Аліна нібито мала подзвонити, її саму ми бачимо на іншому записі. 

Вона виходить з комірчини разом із моїм фіндиром. Вся розпатлана.

— Аліно, що це таке? — я насуплююсь. — Це робоче місце, чи готель?

— Я… я не хотіла, — вона починає шмигати носом. — Я казала, що це небезпечно… 

— Боже, тільки цього мені не вистачало, — закочую очі. — Я не проти, робіть що хочете, то не моя справа. Але ж не на роботі! Якщо ще раз побачу, дізнаюсь про подібне, я цього не потерплю, зрозуміло?

— Так, Сергію Євгеновичу, це не повториться, — вона червоніє і блідне одночасно. 

— Сподіваюсь, — киваю я. — Все, можеш бути вільна…

***

Мої кажуть, що спробують записи відновити, але я розумію, що скоріш за все ця ниточка більше нікуди не приведе. Ну, принаймні, моя секретарка мене не зрадила, це мене радує. 

Тому настрій у мене доволі непоганий.

Коли заходжу додому, одразу шукаю Поліну. Ловлю себе на думці, що скучив за нею, що хочу її побачити… Невже я так сильно привʼязався до неї? Незважаючи на цю її вагітність від незрозуміло кого?

Схоже на те…

Я проходжу кімнати першого поверху, але її ніде нема. Може, вона в спальні? Або на кухні. 

“Так, спочатку треба перевірити кухню”, — кажу сам собі і йду до кухні.

Але коли вже торкаюсь долонею ручки і практично відчиняю двері, чую, як Поліна буденним тоном каже:

— Матвій грубий, в ліжко кидає, залишив синці… Але вагітність…

Я все ж заходжу на кухню повністю, захряснувши за собою двері, щоб мене нарешті помітили і дивлюсь на Поліну. 

— Геть звідси, — кажу до її тітки. — Залиш нас.

— Але…

— Зараз же! — майже вигукую. 

Поліна дивиться на мене великими переляканими очима. Але тепер її погляд викликає роздратування. 

Її тітка коситься на мене і вагається, виходити чи ні. 

— Я сказав — геть, — повторив я, зиркнувши на неї. 

— Все гаразд, — каже їй Поля. — Ми розберемося. 

— Якщо що я буду поруч, — каже ця стара гримза. 

Як вона легко це каже! Розберемося?! Бляха, якого біса? Чому вона спала з ним? Значить, вагітна від брата, так? Це пояснює, чому вона не боялась робити той тест! Ну авжеж! 

Якщо вона вагітна від нього, зі мною у дитини теж буде яке-не-яке, але рідство. 

Її тітка нарешті виходить і залишає нас вдвох.

Мені, бляха, так боляче! Якого біса!

— Сергію, що сталося? — питає невинно Поліна. 

— Це ти мені скажи, що сталося… Чому ти поперлась з цією дитиною сюди, чому до мене, а не до справжнього батька?

Але в моїй голові все навпаки стає на свої місця. Матвій першим повідомив про цю новину! Отже, вона прийшла з нею до нього. До батька! 

— Значить, він тобі відмовив? Чи щось таке? І ти вирішила зробити хід конем?

— Що ти таке кажеш! — вона виглядає як завжди невинно. — Хто мені відмовив? Що ти вже придумав? 

— Авжеж, йому нахрін не здалась ця дитина! — я ніколи ще не був таким розлюченим, як зараз. Невже я закохався в Поліну, що тепер мені аж настільки боляче? Одна справа, якщо дитина просто гіпотетично чиясь, але зовсім інша, якщо вона від мого ж брата!

— Це.., — Поліна підводиться. — У мене просто немає слів… Це якесь непорозуміння. 

— Непорозуміння — твоя поява в цьому домі! — вигукую я. Може, хоч так, виливши злість, буде не настільки боляче… — Заради бабок, щоб облапошити мене, як останнього ідіота! Батьки мали рацію!

І тут я ще й помічаю синець у неї на нозі, коли вона встає. Трохи вище коліна…

Значить, синці він їй лишає! Бляха! І їй таке подобається? З ним? Дотепер сплять, зробивши з мене дурня? 

Гортайте далі, там продовження --------->