40. Сергій

Коли приїжджаю на місце, тут вже поліція повним ходом працює. Тут багато людей, багатьох з них я впізнаю: тут є і зірки місцевого розливу, і багатії. Останні швидко відкупаються і їдуть, поки не приїжджають журналісти. А цим, бляха, хто злив інфу? 

Пожалілись люди з будинку навпроти. Сказали, що дуже гучно. Вони і викликали поліцію. З врахуванням, що заклад не мав працювати, це все мене дуже напружує. 

З менеджером наодинці я опиняюсь не одразу. А коли опиняюсь, то одразу питаю:

— І що, бляха, це було? Явно не корпоратив. У нас навіть записано в плані його не було! Звідки він взявся? І всі ті люди, та там весь бомонд зібрався сьогодні! Я хочу бачити записи з внутрішніх камер! 

— Камери будуть, — каже той. — Взагалі у нас раз в місяць такі вечірки відбуваються. Звісно це не моя ідея і я не в захваті, але чек завжди гарний. Ну ви вкурсі… 

— Чому я про це не знаю? І чия це ідея? — тут же уловлюю, що виходить, це таки хтось таке запропонував. 

— Як, ви не знаєте? — тут вже дивується менеджер. — Ви мене зараз крайнім зробити збираєтесь? — він червоніє ніби помідор. — Як заробіток — то ви всім керуєте, а як неприємності, то винний Петя? 

— Що тут відбувалось? Кажи негайно. І йдемо до камер!

— Та ви чудово знаєте, що тут вимкнені камери, —  Петро продовжує обурюватися. — Люди платять за приватність. А не за можливість потрапити в новини через злам камер в ресторані.  

— Яку ще нафіг приватність? Хто керував цими заходами? Хто дав команду?  

— Ви, — впевено каже Петро. 

— Я? — перепитую я. — Я вперше про це чую.  

— ТАк. Щоразу телефонувала ваша людина і повідомляла, що ви наказали підготувати зал. 

— Хто конкретно вам телефонував? — я починаю дратуватись. 

— Ваша секретарка. Завжди казала скільки буде людей і який стіл готувати. Годі ламати комедію. Я розумію, що ви зараз намагаєтесь повністю себе відбілити.

— Я. Нічого. Не. Намагаюсь, — кажу я по слову.  Так мене вибісити… — Як представлялась секретарка? З якого номеру дзвонила? Дай мені останній номер. Зараз же. 

— Як представлялась… як прредставлялась, — бурчить Петро. Він знервований. Дуже. — Так і казала: добрий день, Петре, це секретарка Сергія Євгеновича, завтра буде приватний захід в вашому ресторані. Буль ласка підготуйте все. Як вона могла ще передавати ваші вказівки? 

 — Ви навіть не запитали імені! — обурююсь. 

— Чому не питали? Але всі і так знають вашу секретарку. 

— Це не моя секретарка! Давай сюди той номер, негайно, —  додаю нетерпляче.

— Ну ось. Номер вашої приймальні, — показує Петро. — Чи ви думаєте я тут ідіот? Знаєте, я звільняюсь. З мене годі цього цирку. Самі кашу заварили, а як стався витік то я крайній. Зажерлися вже! 

І правда, номер приймальні. Я в шоці. 

— Як таке може бути?... — бурмочу собі під ніс. Невже Аліна мутить щось з кимось за моєю спиною?...

***

Додому в цьому стані я так і не доїжджаю. Бо розбирались ми до ранку, я тільки встигаю прийняти душ вже в себе в офісі і попросити каву у секретарки. Але її немає. Вона запізнюється… Бляха! Невже це дійсно Аліна? І служби охорони ще нема, щоб перевірити записи… 

Останніх я вже викликав, вони мають ось-ось прийти, раніше, ніж зазвичай. І ми все нафіг перевернемо і дізнаємось, хто зрадник… Якщо це Аліна, їй буде ой як несолодко… 

Гортайте далі, там продовження --------->