39 Поліна

Сергій не поспішає до мене в спальню. Не розумію, що йому не так? Те, що я знайшла спільну мову з Славіком? Але ж він сам дав мені чітко зрозуміти, що стосунки у нас суто фіктивні. 

Проте я не переходила жодних меж. Просто не до флірту мені було в цей день. Забагато інформації, ще й ті розбиті вікна…

Я чекаю Сергія до півночі. Засинаю сама. Його половина ліжка порожня. І від цього мені холодно  і сумно. 

Коли я прокидаюсь Сергія все так само немає. Його половина ліжка навіть не примʼята. Отже ночував десь в іншому місці… Де? В гостьовій кімнаті? Так йому сильно неприємно, як він сказав? 

Але коли я спускаюсь до сніданку, за столом його теж немає. Лише його мати і батько. Ну Матвій, певно, спить. Я його ритм життя вже вивчила. Він прокидається пізно. 

— А Сергій вже поʼїхав? — питаю я. 

— Він не спускався, — здивувався його батько. — Я встав рано, ще о сьомій, і був тут. Я б почув, якби він спускався. І ми б пересіклись.

— Він поїхав кудись серед ночі, — відповідає йому, ігноруючи мене, Марина Віталіївна. Вона виглядає дуже задоволеною. — І не повертався додому. Схоже, я не дарма старалась, —  додає тихіше зиркаючи на мене з-під лоба. 

— В чому ти там старалась? — не розуміє Євген Павлович.

— Не звертай увагу, коханий. Ось, покласти тобі ще броколі? Це корисно, а не той бекон, що ти забрався їсти. 

— Бекон принаймні смачний, — не погоджується він. — Не те що твої варені овочі. 

У мене повністю зникає апетит. Отже, Сергій не ночував вдома. 

Я виходжу з їдальні під переможним поглядом Марини ВІталіївни. Вона ще щось знає. Певно знає, куди він поїхав. І серце неприємно стискається. А до горла підкочує клубок нудоти. Сергій поїхав до якоїсь жінки… 

Я проходжу повз кімнату прислуги і раптом чую голосок Каті:

— Доводиться трохи потерпіти, він грубий, — каже вона. В привідчинені двері видно, що вона з кимось розмовляє по телефону, прасуючи серветки. — Вічно хапає і синці залишає. Жодно ніжності.

Моя ревність розганяється до невиданих масштабів. Чомусь уява відразу малює Сергія і покоївку. Я притуляюсь лобом до одвірка і продовжую слухати. Хоч кожне слово і завдає мені болю. 

— Та не перижвай, я свого доб’юся, — продовжує теревенити Катя. — Змогла ж ця Поліна залетіти від молодшого. Матвій каже, з першого разу залетіла… А вже скільки разів у мене  з ним було… 

Я відчуваю, як ноги ледве не слабнуть. Матвій… От я дурепа. Ну звісно, це з Катею він розважався напередодні. От же Катя дурепа… 

— От побачиш, я ще стану тут хазяйкою! — каже Катя. — А що, Полінку взяли "в оберт", зі мною теж доведеться рахуватися!

Я тихо відходжу від дверей. Наївна дівчина… Але з іншого боку з її хваткою, вона цілком може і Марину Віталіївну на місце поставити і Матвія перевиховати. 

Це взагалі не моя справа. 

Я телефоную Сергію. Так, розумію, що зараз опускаю себе нижче плінтуса. Але я придумала причину — дізнатися про своє кафе. Але замість нього вмикається автовідповідач. Говорити просто так в слухавку я не хочу. 

Починаю збиратися на роботу, все ще відчуваючи нудоту. 

Хапаю сумочку і біжу вниз. Там саме гучно транслюють новини. Гучно тому що Марина Віталіївна і ЄВген Олегович їх дивляться. 

— …оргії, наркотики і повний розгул цієї ночі викрили поліцейські столиці в одному з престижних закладів міста. Що ховає під собою фасад добропорядного ресторану — дивіться в нашому спеціальному репортажі за годину.

Наступний кадр — поліцейська машина і Сергій біля неї. А потім іде заставка. 

Я ледве не впускаю сумочку. Так от які у нього були справи цієї ночі. Оргії… ВІд одного слова стає гидко. 
Гортайте далі, там продовження --------->