36. Сергій

Я дуже злюсь на маму. Треба ж так знущатись з вагітної дівчини… Ніколи не думав, що моя мама може бути такою злою. 

Мама також злиться на мене, це видно. 

— Свічку палили, енергетику очистити в домі! — відповідає вона розлючено. — Це мій дім! Маю право!  

— Енергетику? Що, у мене з Поліною, по-твоєму, погана енергетика? — насуплююсь ще більше. — Може, мені взагалі виїхати з "твого" дому? Для мене це не проблема. 

— Прекрасно! Куди ти виїдеш? — вона впирає руки в боки. — Все заради відьми? І ще сумніваєшся, що тобі пороблено? Та вона опоїла тебе! 

— Мамо, та не існує тієї клятої магії! — я закочую очі. — Тебе хочуть на гроші розвести, знову! Ти вже скільком "магам" позолотила руку? І що? Який був толк? 

— Прибігла одразу, хіба не видно? Все порозкидала, на мене накинулась.

— Ви мене отруїти хотіли, — вклинюється Поля. — Увесь будинок в диму. 

— Мамо, Поліна вагітна, може, їй протипоказані ті штуки, — я зітхаю. — Ти обіцяла не шкодити. 

— Я і не шкоджу, — мама насуплюється, але здається охолола. 

— Це ж і твій онук. Не забувай, — думаю, може хоч такі думки зможуть її трохи стримати. Авжеж, це неправда, але звідки їй знати. 

Мама закочує очі.

— Матінка Раїса сказала, що це не наша дитина! 

— Ти довіряєш мені чи ні? Я ж сказав, вона — моя. Я в цьому впевнений. Тобі недостатньо мого слова?

— Не достатньо! Ти б не посмів робити дитину якійсь пролетарці! 

— Припини ображати Поліну, — я знову насуплююсь. — Мені це неприємно. 

— А що тут образливого? Це її походження.І ти сам спочатку заперечвував батьківство! А потім вона тебе причарувала. 

— Ти принижуєш її цими своїми "якійсь" і тому подібне. Я заперечував через шок. Але все стало на свої місця, коли я прикинув час. 

— Бачите, матінко, у нього наче перена на очах. Він тільки їй довіряє. 

— Все, мені це набридло. Завтра ми сходимо в лікарню з Поліною. У неї візьмуть що там беруть, кров? І візьмуть мою кров. І все зроблять. Перевірять. 

Поля якось дивно зітхає за моєю спиною. 

— А зараз ми підемо, Поліні треба відпочити і розслабитись після цього скандалу. 

Мама за моєю спиною щось бурчить про “і так цілий день спала”. Але я не слухаю її.

Коли ми приходимо до кімнати, я піддаюсь якомусь пориву і обіймаю Полю, пригортаючи її до себе. Мені чомусь хочеться захистити її від усього поганого, і моєї матері в тому числі. 

— Дякую, що став на мій бік, — каже вона. — Ой, треба відчинити вікна. Смердить нестерпно. 

— Зараз я все зроблю, — я неохоче відсторонююсь. Все ж мені дуже подобається обіймати її, торкатись її, відчувати її поруч.

Я відчиняю вікно, а потім знову дивлюсь на Полю:

— Не переживай за тест. Я все влаштую. 

Вона ховає очі. І нічого не каже. Торкається долонею живота. 

— Не треба нічого влаштовувати… 

— Ні, їй треба папірець. Хоче папірець — отримає папірець, — не погоджуюсь я. — А для виду ти поїдеш зранку в клініку зі мною. Там зроблять видимість, що все беруть. Ну, я не знаю, як там це правильно робиться. А потім я відвезу тебе додому. Певно ще не їж зранку для виду теж… Типу ж аналізи. Хоча на ДНК-тест ніяк це не має вплинути, певно. 

— Я ж кажу не варто нічого такого робити, — відповідає вона. — Я не хочу. І мені байдуже, що каже твоя мати.

— А мені не байдуже, — кажу раптом. І це правда. — Я хочу, щоб вона тебе поважала. 

— Ну гаразд, — киває нарешті. — Але спочатку треба консультація з лікарем, чи не нашкодить це дитині.

Поля знову торкається свого живота. Принаймні мати вона турботлива. Або як сказав би Матвій “переживає за гарантію теплого місця”.

— Я обіцяв тобі, що цій дитині ніхто не нашкодить, — торкаюсь долонею її щоки. — Ти ж довіряєш мені?..

Гортайте далі, там продовження --------->