32. Сергій

На сніданок ми спускаємось вже готові до виїзду. Мами внизу немає, що дивно. Брата теж немає. Нарешті знову спить зранку, а не лізе в мої справи. 

Ми вітаємось і сідаємо за стіл. Батько виглядає замисленим. І врешті-решт питає: 

— То що, ти дійсно відписуєш кафе на Поліну?

— Ставлю її менеджером, —  відповідаю я. — Зараз поїдемо оформлювати документи. 

— Чим би дитя не тішилось, — він махає рукою. — Воно вже закрите. Від того, що ви знову натаскаєте туди котів, прибутковим воно не стане. Але і шкоди я не бачу, — спирається підборіддям на зімкнені руки. — А користь є. Марина не буде жалітися, що Поліна мозолить їй очі… А от мінуси — я вже зранку наслухався про п’ятірки пентаклів і вежі в черговому розкладі, і що це кафе зруйнує увесь наш бізнес, — батько морщиться. — До зубного болю довела мене тими картами. 

 — Тату, Поліна сидить біля тебе, неправильно говорити про неї від від третьої особи, — сказав я. — Знаєш, я б дуже хотів, щоб ми всі жили мирно. А що за пентаклі? Це що взагалі таке? 

— Я звідки знаю? — батько нарешті накладає собі омлет на тарілку. — Ти думаєш, я вникаю в ту лабуду, що розповідає твоя мати? Я б уже здурів від її гороскопів, карт і цифр! В минулому році вона знайшла якогось модного нумеролога, в цьому році — таролога. Ті шарлатани тільки гроші з неї тягнуть! 

— Так обмеж її картку, — я ледь усміхаюсь. 

— Це неправильно, — він відпиває кави. — Ти даєш Поліні котокафе… Я ж не проти, щоб Марина розважалась з тими екстрасенсами. Поки жінка зайнята, їй немає часу лізти в чоловічі справи. До речі, до справ, — він посуває до мене планшет. — Тут прислали цікаву пропозицію, подивись, що скажеш?...

***

Коли ми приїжджаємо в головний офіс, який розташований над одним з наших ресторанів, Поліна тримається рівно і спокійно, принаймні, зовні. 

Нас вже очікує моя кадровичка, Аліна Костянтинівна. 

— О, знову берете Поліну на роботу? — питає з порогу. 

— Так, можна і так сказати, — киваю. — Поліна займетьсяя котокафе. Ну тим, що зараз простоює на набережній. Оформіть її, як менеджерку того закладу. 

— Підвищення? — вона обдивляється Полю.

В офіс новини про наші заручини певно ще не просочилися. Точніше, те що я маю наречену певно знають всі. Але хто вона навряд чи обізнані. 

— Поліна — моя наречена. І вона захотіла спробувати себе в родинному бізнесі, — думаю, це звучить достатньо логічно.

— Вітаю, — Аліна Костянтинівна сухо посміхається. — Зараз я підготую наказ і контракт. Контракт же готувати? Чи в зв'язку з родинним статусом це зайве? 

— Хай буде контракт, — кажу я. — Випробувальний термін — три місяці. 

— Гаразд. Я зателефону, як все буде готове. 

Ми виходимо від неї і Поля розгублено відстає.

— І де мені чекати? — питає, роздивляючись коридор. Вона виглядає насторожено і зажато. 

— Можу показати тобі офіс. Або, якщо хочеш, можемо разом зʼїздити на мою традиційну інспекцію, поки все підготують по документам. Я щодня їжджу закладами мережі і дивлюсь, як вони працюють. Щоб бути в курсі, тримати руку на пульсі, так би мовити. 

— Давай інспекцію, — каже вона. — І туди в те кафе заїдемо? Я вже хочу нарешті його побачити.

Дивиться поглядом того самого кота із Шрека. Але в цілому треба сказати, ідея дати їй те кафе не така і погана. Принаймні вона перестала виглядати зашуганою і блідою. В очах блиск і ентузіазм. Майже така сама, як я її пам'ятаю раніше. Навіть  не думав, що для мене це важливо. Але виявилось що важливо. І її ранковий поцілунок в щоку ще лежить відбитком на щоці. ТАких моментів чомусь хочеться більше. 

— Добре, давай зʼїздимо на швидку інспекцію і заїдемо в котокафе…

***

На інспекції вона мені зовсім не заважає. Просто спостерігає, чекає, все робить, як треба. 

Коли ми нарешті закінчуємо і приїжджаємо на місце, я трохи розчанований. Місце виглядає не дуже. Хоч і хороший дизайн, все одно тут якось порожньо, чи що. На родинний заклад воно точно не тягне… 

Гортайте далі, там продовження --------->