23 Поліна

Я все ще не можу відійти від цього акту неприкритої агресії. І так тримаюсь з останніх сил. Спина болить все більше. Сукня здається тісною  в грудях. 

Але  я тримаюсь. 

До нас підходять якісь люди, знайомляться. Вітають з заручинами. 

На їх фоні ніби маяк — червона сукня Ліди. Вона фліртує з Матвієм. Той щось шепоче їй на вухо. 

Що ж… Сергій має бути задоволений, чи не так? Загроза шлюбу з красунею з вищих кіл його оминула. Скоро він знову буде вільний. Чому ж так тісно  в грудях від цієї думки? Можливо, що тоді і моя роль закінчиться? А я б хотіла, щоб моя дитина знала батька. 

Знову хтось вітає. Не дуже тактовно питає про новини про поповнення в родині. 

Сергій обіймає мене за талію. І каже:

— Так, у нас буде дитина, — і усміхається. 

Його рука тепла. І я навіть не напружена. І як би  я хотіла, щоб все це було не грою, 

На очі навертаються сльози від несправедливості життя. 

— Я залишу вас на хвилинку, — кажу йому тихо. 

Відчуваю, що у мене потекла туш. Треба, певно, сходити в туалет, поправити її. І зробити ковток свіжого повітря. 

Я швидко забігаю у вбиральню, а потім виходжу на терасу. Тут теж доовлі людно. Але я забиваюсь в куток, щоб мене ніхто не чіпав. До мене доноситься запах тютюнового диму. Чую голос якогось хлопця. 

— Гаряча штучка вона.

— Я сам офігів, — впізнаю Матвія. — Бачив її Інсту, але думав вона фотошопить фотки. А виявилось,  в житті ще краща. 

— Її ж сватали за твого брата. 

— Пʼять хвилин зі мною, і вона й думати забула про того придурка, — відповідає Матвій самовдовлено. — Я знаю, як залізти дівчині в трусики. Впевнений, ЛІдочка вже готова. 

— Пощастило тобі, вона ще й при лаве, — хмикає той другий хлопець.

— Я і сам при лаве, — Матвій теж сміється. — Мене її бабки мало цікавлять. Головне — звʼязки. Її татусь володіє акціями в.., — стишує голос, потім закашлюється. — Це вигідний тандем. І він буде мій. Дівчинка буде ручною за пару побачень. А Сергій — лох. 

— І що ти збираєшся робити з тими акціями? Маєш якийсь конкретний план? — цікавиться його приятель. 

— Звісно, маю. Але цей проект на стадії розробки. Не хочу зараз про це говорити. Після того, як брат загубив мій проект з котячими кафе, я не прагну щось розповідати раніше, ніж воно запрацює. 

— Він реально той бізнес зіпсував? Я чув, що ідея була збиткова з самого початку. 

— Звісно, саме такі чутки вони і розповсюджують. Брат і його посіпаки. Але насправді він мені добряче насолив. 

— Боїться втратити хоч краплю контролю? І чому батько не дає тобі більше влади?

— Він менший. Він з самого народження конкурує зі мною. Ну ходімо вже, Лідочка там сумує, треба підігрівати її.

Голоси відаляються. Я відлипаю від балюстради. Отже, Матвій не просто так “допомогав” мені. І схоже, його план працює. Сергій з Лідою точно не зіграють весілля. 

Повертаюсь назад  в зал. Але там все так само задушливо. Ще і від музики починається мігрень. Я знаходжу Сергія в компанії якихось чоловіків. 

— Я піду нагору, — кажу йому. — Мені зовсім погано. 

— Ходімо разом, — він торкається долонею моєї спини. — Я теж вже нарозважався. 

— Але твоя мама буде сердитися, вечірка в самому розпалі, — кажу я. — Ми запізнилися на початок і рано йдемо, це неввічливо. 

— У мене вагітна дівчина, думаю,  мені це пробачать, — підморгує Сергій.

Ми повертаємось в спальню. І тут я розумію, що нервове напруження останніх днів не минуло дарма. живіт стає якимось кам’яним. Спина починає боліти сильніше. І мене охоплює паніка.

— Мені б швидку, — кажу, падаючи на ліжко. Стеля з світильниками починає обертатися навколо мене… 

Гортайте далі, там продовження --------->