22. Сергій

Мені зносить дах від її близькості. Аромат парфумів, ніжна шкіра під пальцями, ледь розгублений вираз обличчя, пухкі губки, які вона закушує, коли нервує. Менш за все я зараз думаю про те, як когось там заткнути. 

Просто хочу поцілувати її. Це бажання дуже сильне і ірраціональне, але я не можу йому опиратися. 

Коли кажу їй про поцілунок, Поля ледь розтуляє губи і прикриває очі. І я розумію ці жести, як згоду. 

Серце бʼється, як скажене, коли торкаюсь її губ своїми, також прикриваючи очі. Долоня притискає Полю ближче до мого тіла, і це ще більше зносить дах. 

Поля на мить розслабляється. Потім знову напружується. 

Я відриваюсь від її губ не одразу, хочу розтягнути цей момент, надто вже гострі ці відчуття, надто приємні… А коли все ж відсторонююсь і розплющую очі, бачу, що вона важко дихає, очі затуманились, вії тріпотять. 

— Ми в центрі уваги, — видихає вона, червоніючи.  

А я розумію, що зовсім забув, нащо це все ніби то і робилось. Тільки її слова і повертають мене в реальність. 

— Ти б і без цього була в центрі уваги, — шепочу їй на вухо. Так, трохи мене поплавило. Треба брати себе в руки. Але слова все ж зриваються раніше, ніж я розумію це. — Ти дуже красива, — додаю вже спокійнішим тоном. Треба тримати себе в руках. 

Поля опускає очі. 

Мама не витримує нашу появу спокійно, бачу як вона починає йти до нас, щось різко сказавши Матвію. 

Я ледь стискаю долоню Полі в своїй, хочу, щоб її це все не надто лякало. 

— Навіщо ця вистава? — питає мама, навіть не поглянувши на Полю. 

— Про що ти? Мені захотілось поцілувати Поліну, я її поцілував, — я знизую плечима. — Хіба це не вечірка на її честь?

— Ти просто принижуєш гостей! — вона намагається рівно посміхатися. Але очі видають її злість. 

— Яким чином поцілунок вагітної від мене дівчини — чиєсь приниження? — дивлюсь прямо на неї. 

— Ти чудово знаєш, що  в нашому колі такі прояви почуттів неприйнятні. Вчила-вчила і не навчила нічого. 

— Я волію сам вирішувати, як проявляти почуття, — спокійно знизую плечима. — Полю, ходімо до фуршетного столу. Щось я зголоднів.

— Стій! — мама шипить за спиною. — А привітатися з ЛІдою і її батьками? Чи  в тобі вже і ввічливості не залишилося? — вона нарешті зміряє Полю роздратованим поглядом. ТАк ніби це вона винна в моїй поведінці.  

— Ну, ми можемо привітатися, чому ні, — переводжу погляд на Полю. — Але хай вона сама до нас підходить. Ми відкриті для спілкування з усіма гостями.

— Ти втратиш мільйонні контракти з Войчишином через свою впертість, — мама розчаровано зітхає. — І все через якусь селючку. 

— Не варто ображати мою жінку, — я ледь насуплююсь.

— А хіба я не права? ти поглянь на цей фуршет? Де вона набрала кухарів? Все зроблено ніби поспіхом! 

— А що не так з фуршетом? Це я обирав, це з наших ресторанів їжа. 

Мама відкриває і закриває рот. Певно, не чекала такої відповіді. 

— Кухарі в тебе там розпущені! — нарешті видає вона. — Не дивно, адже ти тільки спідницями зайнятий. 

— Кухарі чудові, — втручається Поля. — А якщо щось виглядає зробленим поспіхом, ито це через те, що хтось зіпсував першу партію їжі. Часом не знаєте хто? 

Мама насуплюється ще більше. А ще я бачу, як її обличчя покривається плямами. Невже це вона пішла навіть на те, щоб отруїти гостей?

— Загалом, ми підемо спробуємо щось смачне, — кажу врешті-решт. — Ходімо, Полю. 

Поля міцно стискає мою руку. 

— Я очікувала, що їй все не сподобається, але не думала, що так відразу, — зізнається вона, торкаючись долонею живота. Несвідомий жест, ніби хоче захисти того, хто там живе. 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!