20. Сергій 

Наступного дня перше, що мені розповідають в ресторані, так це про статтю від критика. 

Все дійсно виходить непогано, він хвалить заклад і бажає нам успіху і розвитку. Я вже думаю, що день буде хороший, що все йде добре, коли мені дзвонить Поля, їй мали якраз вже привезти їжу і готувати все до фуршету, бо все почнеться десь за пару годин. Я одразу беру слухавку.

— Сергію, — голос у неї радше роздратований ніж ображений. — Я розумію, що твоя мати намагається мене принизити і виставити дурепою, але ж не ціною отруєних гостей! 

— Що ти маєш на увазі? — питаю, насуплюючись. — Що трапилось?

— Почали звозити їжу і… і всі канапки присипані якимось порошком! Я не можу ризикувати і подавати це гостям! Я не знаю хто це зробив, добре що кухарка помітила. 

— Пришли мені фотку, я зараз щось придумаю. Вся їжа зіпсована? Треба повністю все замінити, чи тільки канапки? 

— Я телефонувала менеджуру в той ресторан звідки доставка, він каже що це не реально — за кілька годин все переробити, — тепер я розумію, що вона тримається на злості, але ось-ось заплаче. 

— Я загружу декілька ресторанів, з кожного щось привезуть, тоді вони встигнуть, зараз організую, не переживай. У мене що, дарма ресторани? Буде міжнародний фуршет з закусками з різних країн, буде цікаво, — заспокоюю її. 

— Дякую, — видихає. 

— Я передзвоню тоді, чекай на нову їжу, але не давай нікому тоді її розпаковувати, хай вона буде під контролем з моменту доставки, доставку доручу своїм перевіреним людям. 

— В тебе не родина, — вона зітхає. 

— Ну, яка вже є, така є, добре, я передзвоню.

Відбиваю виклик, бо проблему треба вирішувати швидко. Пара дзвінків і вже декілька ресторанів одночасно готують закуски, кожен зміг виділити для власника по кухарю-двом миттєво. Авжеж, куди б вони поділися. 

Також я домовляюсь з моїми людьми, що вони особисто позавозять все до мене додому, щоб ні в які треті руки їжа по дорозі не потрапила. За цими турботами проходить деякий час, але всі звітують, що вкладаються в графік.

Я також виїжджаю додому, бо фуршет вже за дві години.

Полю знаходжу в спальні. Вона виглядає втомленою. 

— Складно, коли такий опір, — каже вона, розчісуючи волосся. — Хочу спати і нікуди не виходити, — прикриває долонею рот, позіхаючи. 

— Завтра відіспишся, — торкаюсь долонею її талії. — Сьогодні треба вистояти, далі буде легше. 

— З твоєю мамою? — хмикає. — Вона ще щось придумає. Навіщо я тільки в це влізла? Там твоя Ліда скоро приїде, в списку гостей записана як наречена. 

— Вона не моя, — я ледь насуплююсь. — Яка ще наречена? Мама, як завжди. Ну і фіг з ними. Я всім покажу, хто моя наречена, сумнівів не залишиться. 

— Де ж Катя повісила мою сукню? — Поля вдає, що її зараз цікавить лише це. — Точно знаю, що вранці привезли коробку з доставки… О, ось…

Вона шурхотить упаковкою.

— Дивно… хто її вже відкривав? Певно Каті було цікаво, — відкидає кришку. — Вона аж занадто активно цікавиться нашими стосунками… Ти спав з нею? — питання  в лоб і погляд в упор. 

— Не сплю я з персоналом, — насуплююсь. 

Її плечі ледь розслабляються. 

— Я теж персонал, — відповідає, відвертаючись. 

Я торкаюсь долонями її талії, підходячи майже впритул зі спини. 

— Того разу я зробив щось таке, що зовсім мені не властиво, — кажу пошепки. 

Вона не відповідає. Тягне за лямки сукню. Замовила не ту, що я радив… І різко зітхає. 

— Вона… Зіпсована…

— Де? — поглядаю на сукню. 

— Тут, —  показує проріху на пелені. Хтось просто розрізав сукню ножицями. — Тепер мені немає в чому йти. Хтось дуже не хоче, щоб я там була. 

— Ти памʼятаєш, де її замовила? Зараз привезуть ще одну таку ж, — відповідаю, дістаючи мобільний…

Ось і чергова глава! 

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!