17 Поліна

Заходжу на кухню і бачу Матвія. Він відразу прибирає телефон  в кишеню. 

— О, наша невісточка, — розтягує губи в посмішці. — Як справи? 

— Добре, — дивлюсь на нього настороженно. 

— Ну ти б мені хоч подякувала, — каже, наближаючись. — Хіба я не прекрасно владнав твою проблему? Бачила, яке шоу розвернулось на твою честь? 

— Дякую, — киваю. Сваритися з ним у мене немає бажання. 

— Хіба так рідня дякує? — він торкається пальцем своєї щоки. — А цьом? 

Я відступаю. 

— Це зайве, — кажу, озираючись в пошуках кухарки. 

— Чому ж зайве, — він підходить ближче, майже впритул. — Ми ж вже такі близькі родичі. Дитина там точно є, до речі? Можу допомогти і з цим. 

— У тебе наречена скоро з’явиться, — пригадую уривки розмови Марини Віталіївни. 

— Що наречена не бачить, то нареченому не нашкодить, — каже Матвій, ледь облизуючи губи. І це виглядає якось мерзенно. 

— Матвію, — я пересмикуюсь від огиди. — У мене токсикоз, може знудити прямо на тебе… 

— Ну такого мені не треба, — його пересмикує, він сам відсторонюється, коли я кажу ці останні слова. 

— Я теж так думаю. Обмежимось простим фактом моєї вдячності.

— А ти хитра сучка, — він посміхається. — Хитріша, ніж я думав. 

— Я ж не Катрина, — виривається у мене перш ніж встигаю подумати. 

Але Матвій лише відмахується і хапає булочку зі столу. Він, схоже навіть не памятає імен прислуги. 

— Ще б потеревенив з тобою, але справ по горло. Треба рятувати дупу твого нареченого, — знову дістає телефон і щось там клацаючи виходить з кухні. 

Я полегшено сідаю до столу. Опираюсь головою на руки. Одну маленьку битву я виграла.  Але чи вистачить сил виграти цю війну? 

І що він мав на увазі про Сергія? Хочеться зателефонувати йому і попередити. Але я осмикую себе. Навряд чи він потребує моєї допомоги. Він в бізнесі як риба у воді. 

До кухні заходить кухарка. НІби чекала, поки Матвій забереться геть. 

— Токсикоз? — зі знанням справи цікавиться вона. — У моєї невістки такий був, що нічого їсти  не могла. От і ти, я дивлюсь, нічого не береш. А тобі треба сили і дитинці треба.

Я здивовано підводжу очі до жінки. Невже в цьому домі є бодай хтось, кому не все одно на мене? Хто не вважає мене “хитрою сучкою”? 

— І чим вона рятувалась? — питаю у жінки. 

— Лікарка виписала протинудотні таблетки. Ти вже стоїш на обліку?  

— Рано ще, — кажу я. 

— Так, я тобі зараз дам куряче філе, воно просто варене, невістці добре заходило, — кухарка дістає їжу і накладає мені в тарілку. — Але найближчим часом запишись до лікаря, хай дасть якісь ліки від нудоти. Бо ти вся аж світишся від худоби…

***

Після обіду починають звозити апаратуру. Гроші роблять дива. І агентство, яке було зайняте, за невелику премію відразу звільнилося. 

Я не знаю, як би робила свято Марина, але тітка казала, що вона любить прикрашати все квітами. Я ж вирішила додати ще світлових ефектів. 

В будинку для вечірок є спеціальна зала. 

Коли починають там щось розкладати, я навіть починаю вірити, що впораюсь. І навіть здивую всіх. 

Коли техніики вже закінчують роботу, до нас несподівано заходить Катя. Вона ніби ненароком зазирає і зупиняється. Спотсерігає за роботою хлопців, потім повертається до мене:

— І що це буде? — питає зацікавлено. 

— Сюрприз, — кажу сухо. 

— Ну вибач мені, — вона вичавлює посмішку. — Я трохи нетактовно повелась зранку. Але ж мені правда цікаво, як у тебе все так вийшло… Ну не буду більше питати. Я зрозуміла, що тобі не подобається. Проте я щиро хочу подружитися. Чи ти з тих, хто швидко забуває, як сам працював покоївкою? 

Привіт) Ось і чергова глава! Будь ласка, поставте книзі сердечко і додайте її до бібліотеки, щоб не загубити! 

Якщо ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік через пошту чи фейсбук, і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки і поставити їй сердечко, щоб точно не загубити її! 

Також чекаю на коменти)