16. Сергій 

До нас із менеджером підходить арт-директорка, Карина. По очах бачу, що вона в паніці. Вона завжди була розумною дівчинкою і ніколи не перебивала, коли ми з Анатолієм говорили про гроші, але зараз за її поглядом я бачу, що трапилось щось серйозне. Хоча що бляха може бути серйознішим за холодильники?

— У нас той самий… Ревізор! — каже вона зловіщим шепотом. 

— Його тут не вистачало, — Анатолій важко зітхає. — Я вийду до нього. Він баранину замість ягнятини швидко розпізнає… Треба замилити йому очі компліментом від шефа. Але у нас лише десерти… Аргентинська яловичина теж протухла. 

— Якщо це той самий, з Європи, ми ж його бляха кликали вже фіг зна скільки, — я насуплююсь. — Не міг він так просто прийти  саме зараз… 

— Звісно, не міг! — Анатолій вже квапиться на вихід. 

— Що нам робити?! — мало не в істериці питає Карина. — Він хоче саме ягня! Каже, що цю страву хвалили… 

— Я не хочу нікого обманювати, — я похитав головою. — Скажемо, що позиція відсутня, вона в стоп-листі. Запропонуємо йому щось інше, фірмовий рібай? Хай і з українського мʼяса. Скажемо, що в нас введені дні української продукції. А що, цінуємо наше, розповсюджуємо і рекламуємо наше. 

— Я вас зрозумів, — Анатолій все хапає з півслова. — Саме має бути доставка свіжого м’яса від місцевих постачальників. 

— Карино, ти зможеш поглянути на нього своїми красивими… очима? — запитую арт-директорку. — І запропонувати саме українську продукцію? Скільки йому років? Ревізору. 

— Старий, — вона морщить носика. — Але  я зроблю все як ви кажете. 

— Давай, крихітко. Допоможи нам, будь ласка. А завтра пустимо на цю акцію рекламу, — додаю замислено. — Зараз важливо, щоб критику сподобалось! Шеф хоч на кухні? Хочу, щоб готував саме він. Тільки він здатен зробити все ідеально в цій ситуації…

***

Карина справляється. Критик виявляється десь за сорок років, не настільки старий, щоб не задивитись на її буфера. Це трохи розосереджує його увагу. Михайло, наш шеф, встигає прийняти і ідеально просмажити мʼясо. Робить це з нетиповою для ресторану подачею. Власне, тепер на цьому ми матимемо зробити ще й пункт меню… Ну хай. Головне, щоб критику все сподобалось. 

Карина сама виносить йому страву. Він на мʼясо і не дивиться. Їсть, а поглядом облизує блондиночку.

Я йду до шефа, особисто все контролюю. 

— Міха, не підведи, давай, здивуй його. Всім премію дам, якщо він нас оцінить на девʼятку хоч! — підзадорюю кухню. 

Коли Карина особисто бере мʼясо, воно пахне так, що я хочу сам його тут же зʼїсти. Міха знає свою справу, це факт. Треба буде і собі такий стейк замовити… 

Сам виходжу раніше з кухні і раптом бачу, що від столу критика відходить один з наших офіціантів. Певно, подумав, що його треба обслужити… Дурень, хіба не бачив, що його обслуговує Карина?

Пофіг. 

Карина підходить до його столу, але я бачу по його обличчю, що він незадоволений.

Вона щось розгублено каже. Я все ж вирішую втрутитись і йду до них.

Щойно підходжу трохи ближче, вже чую його невдоволений голос: 

— Якого біса? Я думав, тут пристойний заклад, а не їдальня якась! Щоб я ризикував своєю репутацією?! — він кидає роздратовано серветку на стіл. — Як принизливо!  

— Вибачте, я можу вам чимось допомогти? — питаю максимально спокійно. — Я — власник закладу, один з власників. Що трапилось? 

— У вас ще вистачає нахабства питати, що трапилось?! — він пропікає мене гнівним поглядом. — Після того, як підіслали цього ідіота до мене? Тепер вдаєте, що він не від вас?! 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!