15. Поліна

Коли Марина Віталіївна їде з дому, дихати в ньому стає легше. 

Але я уявлення не маю, як організовувати свято. Єдиною людиною, яка може допомогти є моя тітка. Її я знаходжу в технічному приміщенні, і швидко повідомляю про проблему. 

— Не маю ані списку гостей, ані контактів ресторанів, ані агентств з обслуговування, — кажу з розпачем.

— То навіщо ти взагалі погодилась це робити? 

— А у мене був вибір? — я торкаюсь долонею живота. — Вона ж і хотіла, щоб  я відмовилась. Це б дало їй привід мене принижувати далі. 

— Зазвичай усіма цими питаннями займався її секретар, — каже тітка задумавшись. — Може тобі зателефонувати Вадиму? Він допоможе. Марина Віталіївна точно залишила йому список гостей і всі контакти потрібних людей у нього є. 

Це здається найкращим виходом. Але я не врахувала, що Вадим, як і його хазяйка, високомірний гад. Нічого, окрім списку гостей, він мені не дав. В тому списку першим рядком значилась Лідія Войчишина, наречена Сергія. 

Я не жартую, так і було записано. Читаю, і відчуваю, що рядки пливуть перед очима. Це принизливо. Я відчуваю до Сергія змішані почуття. Але якби  я знала, що в нього є наречена, я  б не опинилась в його ліжку. 

Хоча насправді у нас все вийшло доволі спонтанно. Він затримався в ресторані після роботи. Поки він працював в кабінеті, я намагалась спровадити останнього клієнта. Але той добряче набрався. 

Я намагалась бути ввічливою, проте клієнт виявився агресивним, схопив мене за руку, і щось прокричав про те, що я як його колишня. Штовхнув, а потім схопив за волосся. 

Бармен відтягнув його. Налив мені щось  в склянку, бо в мене почалась істерика. І тут зявився Сергій. Він так швидко все владнав… Запропонував підвезти мене додому, бо я не могла заспокоїтись. Потім все сталось якось швидко, але я хотіла цього. І я уявлення не мала, що є Лідія… 

Хочеться порвати список гостей і вичеркнути її імʼя назавжди. Але я нагадую собі, що не маю права цього робити. 

Я маю показати всім, що моє просте походження не значить, що я нічого не можу. 

Тож сідаю і сама починаю обдзвонювати агенства. Треба декор, треба їжа. Їжа…

Відразу телефонную Сергію. Чому не подумала про це раніше. Він відповідає практично моментально.

— Привіт, — я розгублююсь. Навіть не встигла придумати промову. І звук його голосу збентежив.  

— Привіт, у тебе все добре? — питає він мʼяко. 

— Все добре… Я тут складаю меню, — знаходжу нарешті правильні слова. — І у тебе ж ресторани. 

— Обери ресторан, будь-який з мережі, скажи кількість гостей, час доставки і все буде, — відповідає він одразу. 

— Дякую, — яке полегшення. — Я не знаю, який ресторан обрати. Можеш порекомендувати? Щоб твоїй мамі сподобалось? 

— Це ж наша мережа. Їй сподобається будь-що. На їжу вона вже точно не зможе поскаржитись. Я трохи затримаюсь, тут є одна проблемка. Але я її постараюсь швидко вирішити. 

— Гаразд. Сподіваюсь, проблема не дуже серйозна, — я навіть не знаю, як  з ним розмовляти. Відчуття ніби на мінному полі. Він швидко прощається. А я ставлю галочку в списку і заходжу дивитися ресторани і їх меню. 

Коли твій наречений власник мережі, готуватися до свята значно легше. А Марина Віталіївна розповідала, як це складно. Я навіть посміхаюсь.

— От стерво. Умисно перебільшила свою роботу, — кажу в повітря. — Але ми впораємось, —  я гладжу свій живіт. 

Весь цей клопіт і відсутність апетиту зранку призвели до того, що після обіду я страшенно зголодніла. 

Йду до кухарки. Коли підходжу до кухні, чую чолвоічий голос. 

— Так, батько не повинен нічого дізнатися, поки я не владнаю це, — впізнаю Матвія. — І тоді він побаче, що не лише Сергій може вирішувати глобальні проблеми. 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!