10. Сергій

Чомусь коли їй стає погано, мені самому ніби стає погано, це якесь дуже дивне відчуття. 

Я йду вниз сходами. Маю поговорити зі своїм кублом. Дійсно, поводяться вони прямо як змії, а не люди. 

Бачу, що мати сидить з телефоном, а батька немає. Певно, він в кабінеті. Йду туди, стукаю в двері, а коли він відповідає, заходжу всередину.

— Мати у нас, авжеж, дуже темпераментна, — підбираю слова. — Але ти ж не такий. Раз це моя дитина, ти мав би її підтримати. Все ж, твоя кров і все таке.

— Твоя це дитина, чи ні, я буду знати після тесту ДНК, — каже батько похмуро. — Зараз я рішення приймати не можу, але якщо спорідненість підтвердиться, я авжеж він онука не відмовлюсь. 

— Ну, теж правильно. Ми зробимо тест, щойно буде можна. Я запитаю порад лікарів щодо цього, але Поліна не хоче аналіз під час вагітності, це теж її право. Уяви, якщо це твій онук і це дійсно небезпечно, — ну, мені доводиться тиснути на те, на що можу. Треба просто виграти час.

— Треба було б провести тест поки Войчишина не прилетіла, але строк ще настільки малий що це неможливо, — каже батько нарешті. — Марина наполягає на тому, що Ліді треба запропонувати Матвія, щоб не осоромити родину… Прямо парад женихів якийсь, —  бачу, що він розчарований ситуацією. 

— Ну, може це не така вже погана ідея, — кажу я. Мені дійсно це було б вигідно. Наречена зникне з радарів, брат не буде витрачати гроші, які я заробив. 

— Мої сини не коні на торгу! — обурюється батько. — Але вирішувати, звісно, Ліді. 

— Матвію треба б не грати хоч до її приїзду…

— Думаєш молода дружина його б спинила? Якби це так працювало, я б вже давно його одружив. 

— Ну, може це як з палінням? — перепитую. — Якщо стримуватись, рано чи пізно кине? Може, якщо буде стимул, все вийде. Для родини це тільки на краще. 

— Не переводь тему на брата, — батько щось клацає на телефоні. — ДАв вказівку перевірити цю твою Поліну… Вона виявляється вже працювала у нас? 

— Знаю. Ти думаєш чому я вірю, що це моя дитина? — я був готовий до подібного, коли йшов сюди. 

— Я не очікував від тебе, що ти заведеш інтрижку з персоналом… Матвій ще міг би, він жодної спідниці не пропускає.

А я пригадую, що це Матвій тоді і звернув мою увагу на Поліну, фразочкою “Яка апетитна офіціантка, я б їй дав жару”... 

— Дівчина і дівчина. Працює, на відміну від того ж Матвія, — я ледь насуплююсь. — Чому мені не може сподобатись звичайна дівчина?

— Я думав, ти розумніший, — батько хитає головою. 

— Думав, що я буду гнатись за грошима багатеньких наречених? Оце дійсно дурня. Я не Альфонс якийсь. 

— Гроші тягнуться до грошей, Сергію. Багата наречена — це не просто гроші. Це зв’язки, розширення впливу, це зрештою статус. Подумай, як ти вийдеш зі своєю офіціанткою в світ? Її манери, її вимова, все буквально кричить що вона з низів. 

— Вона дуже красива, — зауважую. — Якщо її вдягнути як слід, ніхто і не відрізнить. 

— Ти чув як вона відповідала твоїй матері? Жодний одяг не приховає відсутність виховання. 

— Вона захищала свою дитину. Хіба це погано? Я вважаю, це було сміливо, — це правда, я дійсно так думаю.  

— Таке враження, що ти закоханий по вуха і сліпий, мов кошеня, — кидає батько. — Ти в ній бачиш тільки хороше. А те, що вона могла звабити тебе і обманом завагітніти заради грошей, ти не думаєш? І увесь цей спектакль мав на меті саме шлюб?  dTyizriM

Мені неприємна подібна думка. Все це дійсно виглядає десь саме так, як каже батько. Ну, окрім частини зі шлюбом. Я не помітив за Поліною бажання одружитись зі мною… 

Гортайте далі, там продовження --------->