8. Сергій

Цей театр абсурду мене злить. Мене взагалі все злить. І Поліна, яка аж надто мляво заперечує моє батьківство, хоча ж зрозуміло, що я не батько… І мама, яка просто ніби зʼїхала з котушок… І батько зі своїми цинічними пропозиціями. Якщо Поліна від когось вагітна, то блін, ну хай народжує… 

Хоча думка про те, що тоді у неї був перший раз саме зі мною, а потім вона пішла до когось і їй зробили дитину, мені чомусь неприємна. 

З іншого боку, ясно що ніхто не вагітніє з першого разу. Тож то сто відсотків не моя дитина. Пішла в усі тяжкі? В загул? 

Точно хоче з мене грошей тепер, але не для аборту, а для того, щоб виховувати ту кляту дитину від когось! Пішла б до її батька!

— Вона могла і не зі мною спати теж, — кажу врешті-решт. — А ми переспали лише раз. Не факт, що дитина — моя. 

— Так! Звісно, не твоя! — вигукує вона одразу, а на обличчі вже сльози.

Грає нещасну вона прекрасно. Не на ту роботу пішла, в акторки треба було їй йти… Стоп. Точно. А що як використати цю ситуацію собі на користь?

— Ні, вона не вийде звідси вагітною, надто великий ризик, ми зараз же маємо відвезти її в клініку, — мати вся напружена, як струна. 

І тут мені в голову приходить ідея. Як позбавитись небажаного шлюбу і стати нарешті повністю вільним від цих дурних домовленостей. Після такого Лідія точно не захоче бути зі мною навіть коли правда про те, що дитина не моя, відкриється…

— А раптом вона все ж моя, — кажу замислено. Спостерігаю за реакцією всіх.

Мама вже йде білими плямами. Тато насуплюється:

— Тому я і кажу первентивно треба позбутися цього. Кажи скільки ти хочеш? Двісті тисяч? Пів мільйона? В усього є ціна! 

Матвій лукаво усміхається. 

— Бери півмільйона і я покажу тобі, де їх можна подвоїти, — кидає він. Але потім стає серйозним: — Ну що ви такі цинічні! Це ж вже частина нашої родини. Робота рук… хм… не рук… не важливо. Робота мого брата. Довели дівчину до істерики. Давайте дочекаємось пологів і зробимо тест ДНК? І якщо дитина наша то просто заберемо її… 

— Тест можна і при вагітності робити, — зі знанням справи каже мама. 

— Але це напевно небезпечно, — додає Матвій. — Всі ці втручання… Чи захоче Поліна так ризикувати? 

— Не хочу! Ні грошей, ні тестів, — вона задкує до дверей. — Кубло збоченців, — бурмоче собі під носа. — Залиште мене в спокої!  

— Стій, — кажу, встаючи з-за столу. — Раз це моя дитина, залишишся тут. Буду "брати відповідальність", чи як там це зветься. 

Вона дивиться на мене з нерозумінням. Очі ці оленячі, повні сліз, чомусь жалять. 

— Сергію! Ти з глузду з’їхав?! — ахає мама, вскакуючи з місця. — Що я Войчишинам скажу? Що я людям скажу? Що мій син одружується з якоюсь хвойдою? Хамкою невихованою? 

— Скажеш, що в мене дитина, а що ти скажеш? — хмикаю. 

— Це ти його таким виховав! — мама кидає серветку в тата, забувши і про витримку і про манери. — Тільки через мій труп ця дівка ввійде в нашу родину!

— Зараз найкращий вихід — тримати її під наглядом, — подумавши каже тато.

— І найдешевший, — додає Матвій.  

Мене влаштовує такий розвиток подій. Зараз потягну час, а потім попрощаюсь з Поліною. Вона буде з грошима, їй теж буде непогано, заплачу їй потім. І хай йде до того, хто їй ту дитину зробив…

Думка про того іншого чоловіка чомусь знову змушує мене насупитись, але я тримаю себе в руках. Не можна, щоб батьки зрозуміли мій план.

— Піду покажу Поліні її нову кімнату, — встаю з-за столу і підходжу до неї. — Зі мною нагору. Зараз же, — шепочу так, щоб почула лише вона…

Гортайте далі, там продовження --------->