6. Сергій

Настрій зранку в мене кепський. Знаю, що батьки знову будуть діставати з цими заручинами, ніби скоро моя потенційна "наречена" мала повернутись з Мальдивів. Хочеться швидше втекти на роботу. Може, взагалі зʼїхати звідси нарешті… 

Може, це дійсно нормальний вихід. Хай я і віддалюсь від родини, ну скільки блін можна стирчати тут всім разом? "Родинний маєток", "спадок", дістало це все…

Я спускаюсь вниз і бачу батьків, вони вже сидять за столом. Власне, як і зазвичай. Братові навіть не накривають, бо ж він так рано ніколи не встає.

Я вітаюсь з ними і сідаю за стіл. І батько  згадує саме те, про що я і думав:

— Сергію, доброго ранку, ти сказав секретарю поставити в план званий вечір у Войчишинів? — те, як він на цьому акцентується, вже каже саме за себе. 

— Скажу сьогодні, — я ледь насуплююсь. Ну, побачусь з тією фіфою, чорт з нею. Це ж ще не одруження. А потім щось придумаю… Все одно мене не відсторонять від керування, вся фірма зараз на мені. 

— Не грай з цим. Це дуже важливо для всіх нас, — додає тато. 

І тут стається несподіване. В їдальню заходить Матвій. І він навіть не дуже заспаний. 

— Доброго раночку, мамо, тату, — кидає він бадьоро. — І тобі, маленький брате, доброго ранку.  

— Що за диво трапилось, що ти раптом прокинувся так рано? — дивуюсь вголос. 

— Вчора рано ліг спати, — каже той, поки мама киває прислузі подати йому прибори. — Сьогодні багато справ. То про що ви тут говрили? 

— Про Войчишиних, — каже батько. — Ліда скоро прилітає, нас запросили на вечерю.

— Ліда… о то її чекає гарний сюрприз від нареченого, — Матвій весело усміхається і відпиває каву. 

— Що ти маєш на увазі? — питає мама. 

— А Сергій вам не казав? В родині поповнення ж планується. 

— Яке ще поповнення? — батько насуплюється. — Вони з Лідою не бачились вже пару місяців. Здається, востаннє це було на дні народження її батька.

— Так до чого тут Ліда? В Сергія, крім неї, що, жінок немає? Одна он у нас працює, — продовжує Матвій. Дивиться при цьому на всіх здивовано, ніби елементарні речі нам роз'яснює, про які мають знати всі. 

Я аж давлюсь кавою. Благо, що не випльовую її прямо на брата, який сидить прямо навпроти мене. 

— Це правда? Ти влашутвав до нас свою дівку? — у мами сіпається щока. 

— Мамо, не злись, дівчинка вагітна, він хотів як краще. 

От коза! Мене аж трясе від злості. Я підтискаю губи. Що це вона придумала? Що сказала братові? Що ми разок переспали і трапилось диво? Бляха… 

— Сергію! — мама ахає. — Це ще що за неподобство? В моєму домі? Хто вона? 

— Заспокойся, — батько важко зітхає. — Цю проблему доволі легко вирішити. Вона певно хоче грошей. Поповнимо їй рахунок і ніякої вагітності не буде. Покличеш свою коханку?

— Вона бреше, — я підтискаю губи. — Без поняття, що там за вагітність. Кличте її самі і розбирайтесь. Я тут ні до чого. 

— Катю, а поклич нам Поліну, новеньку покоївку, — каже Матвій. — Не те що б я був поціновувачем сімейних драм, але поглянути на те, як мій молодший братик буде виправдовуватися, мені цікаво. Це ж треба, прямо перед заручинами і так облажатися? 

— Добре, — Катя киває і йде з їдальні.

Мама не може всидіти спокійно. 

— Сергію, ця історія не має вийти за межі нашого дому. Зараз ця дівка почне вимагати з нас гроші за її мовчання. 

— Нічому тут виходити, — відповідаю роздратовано. — Вона обманює, я ж сказав. 

Матвій зітхає. Певно це його помста за закрите кафе з котами, яке було збитковим від самого початку. От і каламутить воду. 

За мить в їдальню заходить бліда Поліна. 

— Який у тебе строк і скільки грошей ти хочеш? Ми знайдемо клініку, яка зробить все тихо і якісно, — каже крізь зуби мама. 

Гортайте далі, там продовження --------->