5. Поліна

В кімнатах Матвія все відрізняється. Речі розкидані, на підлозі купа вологих рушників. Я беру один і мене пересмикує від несподіваної огиди. 

Нудота клубком підкочує до горла. Чомусь я не думала, що працювати покоївкою в багатому домі значить прибирати за всіма мешканцями голими руками. І ніби ж нічого такого. Просто вживаний рушник. Але мій вагітній організм вважає інакше. 

Я кидаю речі назад на пілогу і ледве не біжу до ванної кімнати. Знаходжу не відразу, а коли забігаю туди, то спочатку стою над унітазом, але нудота влягається. 

Відкриваю кран і плескаю холодною водою в обличчя. Поволі стає легше. хвиля спадає. 

І в цю мить чую лайку:

— Тупа! Навіть прибрати не змогла як слід!

Я відчуваю себе мишею в мишоловці. Тікати нікуди. А настрій у Матвія був дуже однозначний. 

Треба якось втекти. Відсиджуватися в його ванній кімнаті довго не виде. 

— Ану виходь, швидко! — чую його нетерплячий голос за дверима. — Ти ж там, — смикає ручку, але я зачинила двері, тож вони не відчиняються.

— Якщо ви будете до мене приставати, я буду жалітися! — кажу, і розумію, що мій голос звучить жалюгідно. 

— Кому? Я тут хазяїн! — видає Матвій. 

— Сергію! — більше нічого на думку не спадає. 

Дері смикають сильніше. 

— Вийшла! Швидко! — здається мої слова його навпаки розізлили. 

Знову підкочує сильна нудота. Це вже від паніки. Двері тим часом не витримують натиску. Та і не були вони розраховані на те, що здоровий бугай намагатиметься їх відчинити.

— Ти що, зовсім страх втратила? — гарчить, вриваючись до вбиральні. 

— Ви… ти… Агресивний, — видаю я єдиний аргумент, що спадає на думку. 

Матвій несподівано зупиняється, зітхає і дивиться на мене вже спокійніше. В його очах з’являється проблиск впізнання. 

— Ти ж та сама офіціантка, — каже він раптом. — Яку я звільнив пару тижнів тому… І що ти тут робиш? Сергій привів? — на його обличчі з'являється колюча посмішка. — Запав брат на тебе? 

Я не знаю, що йому відповісти. Бо будь-яке моє слово може або врятувати ситуацію, або зробити ще гірше. Матвій дивиться на мене оцінююче. В цю мить він вже не агресивно-збуджений, а зібраний і холодний, як гравець за покерним столом. 

— Пішла звідси, — каже він нарешті, ніби щось для себе вирішивши. 

Я видихаю з полегшенням лише в коридорі. Ну і сімейка… Один мене звільнити хоче, інший ледве не згвалтував. Схоже, Матвій просто не хоче псувати стосунки з братом, тож і відпустив мене. Але коли дізнається, що я не Сергійова коханка, що мене чекатиме тоді? 

Але решта дня проходить спокійно. Я закінчую прибирання гостьового крила і ніхто мною більше не цікавиться. Аж поки знову не перитинаюсь з Матвієм. Він, певно, остання людина, яку я б хотіла побачити зараз. Або передостання, якщо рахувати його брата… 

Матвій грає сам з собою в більярд, ліниво штовхаючи києм кулі і попиваючи якийсь алкоголь. А я саме зайшла полити квіти, які тут щедро використані в інтерʼєрі. 

— Ти, — він помічає мене. — Іди сюди, — манить пальцем. — Поля, так? 

— Ви і імʼя моє запам'ятали? — питаю, намагаючись не дивитися йому в очі. Хто зна, як він відреагує на таку провокацію. А він вже під алкоголем. Сьогодні у мене про Матвія склалось дуже погане враження. Він і раніше був імпульсивним, але не настільки хамовитим з персоналом. 

— Подивився в твоїй особовій справі, — фиркає він. — І ще дещо подивився. Ти у нас дама з сюрпризом виявилась, так? 

Гортайте далі, там продовження --------->