2. Сергій

Зустріч проходить зовсім не так, як передбачалось. Я думав, що ми з Соколовським заключимо так зване перемирʼя. А він вирішив, що можна тиснути на мене і змусити продати ласий шматок землі на березі Дніпра. Обійдеться.

— Раз це все, про що ти хотів поговорити, можемо завершити прямо зараз, — я не в гуморі. Були великі очікування, передчуття майже нової ери, а цей придурок взагалі обнаглів. Так, у нас приблизно рівне становище і вплив в місті, але я ніколи не прогнусь. — Я нічого тобі не дам. Це моя земля. 

— Я пропоную вигідні умови, — каже той. — У мене зараз є ті яхти з ресторанами, але я хочу гарний шматок суші для будівництва цілого комплексу. Ти дарма впираєшся, бонуси від моєї діяльності перекривають всі ризики.

“Бонуси” це казино. Про які ніхто не розповідає. Дуже зручно коли його яхти можуть змінювати дислокацію. 

Але мене не цікавить подібне, я не хочу займатись нелегальними справами, я люблю свій ресторанний бізнес. 

— Спробуй придбати іншу землю, — дістаю гроші і кладу на стіл, щоб розплатитись. 

— Матвій казав, що ти будеш зговірливим, — випльвує Соколовський. 

— Матвій нічого в нашій родині не вирішує, — насуплююсь. І яким боком брат і тут вліз? Знає ж, що у нього мізки для бізнесу не підходять. Тільки гроші тринькати і вміє. 

Хоча я люблю брата все одно, але якщо людина не може займатись бізнесом, цього не навчити.

— У нього є ділова хватка, — не погоджується Соколовський. — І йому моя ідея дуже сподобалась. Він казав, що переконає тебе.

— Він не у керма, знаєш же, — встаю з-за столу. — І переконати мене у нього не вийде. Пошукай іншу землю, Віталію. Я маю йти, у мене ще зустріч. 

— Не поводься як скалка в дупі, буде гірше, — летить в спину. 

Я лише хмикаю. Погроз його не боюсь, все одно ми маємо співпрацювати. Ну не буде ж він через якийсь шмат землі щось влаштовувати? Перебіситься, йому вигідніше примиритись зі мною.

А я готовий почекати…

Та все ж настрій зіпсований. Їду додому роздратований. Мав їхати на зустріч, але переніс її на дві години. Заїду додому, прийму холодний душ, треба трохи розслабитись, щоб не наїхати на інших партнерів через кепський настрій. 

Вдома все, як зазвичай. Люди працюють, метушаться, мати сидить у вітальні, щось гортаючи в телефоні. 

— Ти сьогодні рано, але це добре, — каже вона. — Я списувалась з секретарем Войчишина. Його донька скоро приїде з Нью-Йорка, ми б могли влаштувати звану вечерю. 

— Я тільки в душ зайду і поїду далі, у мене ще зустрічі сьогодні, — ледь насуплююсь. Дістали ці сватання вже. Мамі нейметься одружити мене.

— Ти не  в захваті, що ми з батьком намагаємось укріпити фінансове становище родини через вигідний шлюб. 

— У нас достатньо грошей, бізнес зростає, за попередній рік ми зросли майже на тридцять відсотків. Тобі чогось в житті не вистачає ще? — питаю роздратовано.

— Це чудово, але важливість партнерів не треба ігнорувати, Сергію… До речі про партнерів… ти не даєш розвиватися Матвію. Він сказав, що ти повністю відкинув його проект. 

— Якби не його придураста ідея, ми б зросли на всі пʼятдесят відсотків, мамо. Він вклав наші гроші в ту дурню з котами. Багаті люди не ходять в ресторани, де пахне тваринами, — насуплююсь. 

— Він має право на помилки. Твій батько теж помилявся, але це не завадило йому побудувати успішну мережу, — мама дивиться на мене прямо. — А ти поводишся так, ніби твій брат… і не брат тобі зовсім! Мені боляче на це дивитися, ви ж двоє найрідніших людей. 

Я зітхаю. Брата я люблю, не дивлячись на ці його факапи, він дійсно мій єдиний брат….

— Добре, я подумаю, що можна йому доручити, — кажу не дуже охоче. — Піду покупаюсь.

Йду нагору і заходжу до спальні. Перекидаюсь парою слів з якоюсь новою покоївкою, але її голос чомусь здається мені знайомим.

Коли вона проходить повз, намагаючись не показати обличчя, я беру її за передпліччя і повертаю до себе, щоб наші погляди зустрілись. І прозріваю!

— Ти..! Яка нахаба, прийшла, щоб насолити мені?! Я ж тобі заплатив…

Гортайте далі, там продовження --------->