81. Гелена. Про користь від читання книг

Я була дуже щаслива, що батько вирішив все ж віддати право на престол Артуру і прийняв Марію, як майбутню королеву. Тепер і ми з Генрі могли повертатися до Хеталії, але перед цим ми мали побувати на коронації  Артура і Марії. 

В останній вечір перед коронацією я хотіла покликати Елісон, щоб вона принесла мені чаю, але не побачила її на звичному місці. Вирішила сходити на кухню сама. Звичайно, можна було покликати якусь іншу служницю, але мені хотілося все вміти робити самостійно. Тож ішла по коридору, коли в одній із кімнат з-за нещільно зачинених дверей почула голос Елісон. Цікаво, що вона тут робила і з ким розмовляла?

Я зазирнула у щілинку і дуже здивувалася, побачивши свого брата Річарда. 

—...Я від вас нічого не вимагала. Навіть знаку не подавала, що ми знайомі. І сама б сюди ні за що не прийшла. Це була доля. Хай і у вигляді вашої сестри. У мене вже є легенда і* батько цій дитині не потрібен, — сказала вона з викликом Річарду. 

 — Але ти мені потрібна, — відповів мій брат. — Я весь час, після нашої розлуки, згадував про тебе…

— Якщо ви це кажете, щоб просто плести інтриги проти брата, я не дозволю. Моя дитина не буде брати в цьому участь… — хоч вона і казала це, я почула, що її голос затремтів. 

 — Ти такої поганої думки про мене? — тихо запитав Річард. — Так, я міг сваритися з братом і ворогувати з ним, але ніколи не робив щось з підступом, лише відкрито. І якщо я визнав його, як спадкоємця, то це теж зробив відкрито. Я дійсно ніколи не думав, що можу закохатися. але, здається, це сталося…

— Але я не була вам потрібна, коли ви пішли, — на її очі навернулись сльози. — Мені страшно… — додала вона гарячково. — Я ж так закохалась, з першого погляду…

 — Я пішов, бо думав, що це допоможе забути тебе. Вибач мене, будь ласка, — він взяв її долоню і поцілував. — Елісон, мені не потрібен ніхто, крім тебе. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною…

Я аж завмерла, не вірячи своїм очам. То це Річард — батько дитини Елісон? Ось чому вона спочатку не хотіла їхати в замок… 

Перші сльозинки зірвались з її очей.

— Ви серйозно?... — запитала вона на видиху. 

 — Так, — він став на одне коліно і дістав обручку, — ти ж бачиш, я навіть обручку підготував. якби це було несерйозно, то хіба б я став цим перейматися?

— Так, я згодна, — прошепотіла вона тихо.

Річард вдягнув їй обручку і одразу обійняв і поцілував її.

Мені хотілося вийти до них, привітати, але нехай це буде потім… Зараз хай вони побудуть на самоті… Тож я тихесенько відійшла від дверей  і попрямувала на кухню. Була дуже щаслива, що Елісон тепер не почуватиметься самотньою. Все склалося якнайкраще…

***

Коронація пройшла дуже святково і зворушливо, я привітала Артура і Марію, було трохи незвично, що вони тепер король і королева, але батько захотів, щоб усе відбулося ще до народження дитини, і тепер він міг відбути з Джованною у свій заміський палац і насолоджуватися відпочинком від державних справ. 

А ми з Генрі вирушили до Хеталії, теж потрібно було думати про весілля. Навряд чи ми одразу станемо королем і королевою, батьки Генрі при доброму здоров’ї і не захочуть втратити владу. Але так як Генрі був єдиним спадкоємцем, то турбуватися особливо не було про що. 

Коли ми прибули до палацу і прийшли привітатися з батьками Генрі, його батько зустрів нас досить тепло, а от мати була не дуже задоволеною. Видно, все ніяк не могла змиритися з думкою. що дружиною її сина стане не обрана нею дівчина, якою вона могла б керувати як хотіла, а я. 

Але я постаралася не виказувати свого розчарування її холодним прийомом.

 — Добрий вечір, рада вас бачити, Ваша Величносте, — я присіла в реверансі. 

— Добрий вечір, — відповіла вона, трохи насупившись. 

— Леді Джованна передала вам подарунок, — я простягнула їй скриньку з прикрасами — там було кольє і сережки, прикрашені дорогоцінним камінням. 

— Я напишу їй листа з подяками, — кивнула королева, навіть не відкривши скриньку, і поставила її на столик. Поглянула на свого чоловіка. Той, здається, якось дивно зблід. 

Генрі теж це побачив:

 — Батьку, з тобою все добре? — запитав він. 

— Ні… — він раптом схопився за груди і впав на підлогу. 

Я підбігла до нього, послухала його пульс і почула. що його серце б’ється нерівномірно, здавалося, воно от-от зупиниться. 

 — Поклич лікаря! — вигукнула я, повернувшись до Генрі, а сама не гаючи часу,  згадавши, що радили робити в таких випадках у книгах з медицини, які я читала, посадила його на підлогу, припіднявши за допомогою подушок верхню частину тіла та трохи зігнувши коліна, розстібнула на ньому комір та відчинила вікно. Замислилася, може, почати робити непрямий масаж серця, але побачила. що до нього вже поспішає лікар. 

Він відкрив свою валізку і зробив королю укол. Той різко вдихнув повітря і розплющив оч, поглянувши на нас.

— Коханий! — підбігла до нього дружина, яка до того була просто в шоці і не встигла відреагувати. 

— Все нормально, живий я, — буркнув король, коли королева почала його обіймати. — Та задушиш…