74. Марія. Небезпечне випробування

Не відкладаючи, я одразу рушила в покої короля. Коли попросила охорону впустити мене, почувся голос леді Джованни, і вона вийшла з покоїв. Здивовано втупилась у мене:

 — Маріє, що ти тут робиш?

 — Мені треба поговорити з Його Величністю, — сказала я. 

— Він хіба призначав тобі зустріч? 

— Що там таке? — почула і голос короля за нею. І вже за мить король і сам зʼявився переді мною. — Марія? Щось трапилось?

 — Я згодна пройти те випробування. — тихо сказала я. 

— Але ж Артур був категорично проти. Він що, передумав? Якось не схоже на нього. 

 — Ні, я вирішила не говорити йому про своє рішення. Він точно буде проти, коли дізнається…

— Пройти випробування це не така вже й погана ідея, — Джованна знизала плечима. — Я його проходила. Я хотіла мати всі права, які зможу, тому прийняла те рішення. 

— Власне, ваш приклад і надихнув мене, міледі, — кивнула я. — Хочу, щоб Артур не втратив права на престол. Він до цього йшов усе життя. і він гідний колись змінити вас, Ваша Величносте. 

— Ну, тут я не сперечаюсь, що гідний, я і сам хотів, щоб саме він все успадкував, — кивнув король. — Але ти вагітна і це все ж може бути небезпечно, — додав він з сумнівом.

 — Термін ще не дуже великий. до того ж я сильна і витривала. Я впевнена, що в мене все вийде. Скажіть, будь ласка, що я маю робити, і я можу пройти це випробування хоч сьогодні. 

— Я можу сказати верховному отцю, що ти хочеш пройти випробування. І тебе впустять. Якщо підемо одразу, не давши їм підготуватись, вони навряд зможуть підлаштувати щось, це хороша ідея. 

 — Добре. я готова. — кивнула я. 

— Почекай тут, я зараз перевдягнусь для виходу. Джованна, можеш піти з нами…

Я дуже хвилювалася, серце мало не вискакувало з грудей, але зберігала спокійний вигляд. Зрештою, якщо я стану королевою. мені доведеться навчитися поводитись по-королівськи. Гелена має це вміння з ранного дитинства. воно в неї в крові, а мені доведеться навчатися, але я старанна учениця. Ніколи не осоромлю Артура, завжди буду старатися бути найкращою дружиною для нього…

Король і леді Джованна швидко повернулися. і ми в супроводі охорони рушили до храму. Там він переговорив про щось із священником, а потім вийшов до мене і сказав: 

— Храм готовий прийняти тебе для випробування. Все, що тобі треба, це пройти шлях очищення підземеллями церкви. Тебе заведуть з одного боку, а вийти ти маєш з іншого. Десь в підземеллях буде схована церковна реліквія — статуетка діви Марії. Якщо ти її знайдеш до того, як вийдеш з іншого боку, тебе визнає церква.

 — Добре, — кивнула я, подумавши, що, в принципі, нічого надскладного в цьому випробуванні немає. Можливо, воно було б страшним для якихось багатих дівчат, але я не боялася ні темряви, ні бруду, ні мишей чи ще що там може трапитися у тому підземеллі… — Мені можна буде взяти свічку чи ліхтар? 

— Так, тобі видадуть освячену лампаду, — він кивнув. 

 — Тоді взагалі немає про що хвилюватися, — зраділа я. — Ходімте скоріше. 

***

Спершу мій шлях у підземеллі був не складним.  Я присвічувала лампадкою, під ногами часом шурхали пацюки. але вони мене не чіпали. Я йшла довгим коридором, повз зачинені двері, проходила якісь великі зали, і скрізь на стінах бачила позначки, які показували, що я рухаюсь у правильному напрямку. Отже, не таке й складне це випробування, я вже була налаштована на швидке його закінчення, коли раптом побачила, що підлога переді мною ніби провалилася всередині, і внизу зяяло провалля. Залишався лише вузенький прохід під самою стіною, нічим не огороджений, але в кінці цього проходу я побачила статуетку Діви Марії, за якою прийшла. 

Мені треба було наважитися пройти по тому проходу, але ноги не слухались мене. Було дуже страшно — а раптом церковники підлаштували це, щоб убити мене, бо я була небезпечною і могла видати королю їхні таємниці. Адже вони змушували мене шпигувати за Геленою, якби я у всьому зізналася, це бю йому точно не сподобалось…

Раптом той прохід обвалиться, як тільки я ступлю на нього. і всі скажуть. що це був нещасний випадок. Дуже шкода, але я ж сама погодилась на це випробування… Може повернутися і піти назад, поки ще не пізно? Не стати королевою, але щасливо прожити життя поруч із Артуром і нашою дитиною… Я не маю права ризикувати її життям…

Та попри ці вмовляння здорового глузду, я зібрала свою волю в кулак і ступила на вузеньку доріжку, що вела над прірвою…