73. Марія. Прийняте рішення

Тепер мене звільнили від обов’язків служниці. і я почувалась якось дивно. Поряд з Артуром мені було комфортно, але я не могла супроводжувати його повсюди, так як ми були неодружені. Тож мені відвели окремі покої і приставили до мене служницю, яка мала допомагати мені в побуті. Та я звикла все робити сама, і переважно відпускала її. 

От і цього разу, коли дівчина принесла мені сніданок і запитала, чи мені нічого не потрібно, я сказала, що вона може бути вільною до обіду. Взяла книгу, яку дав мені Артур, і вирішила піти в сад, сісти там у альтанці і почитати. 

Та коли тільки сіла і поринула в читання, до мого слуху долетіли кроки, хтось наближався, і, схоже, йшов прямо сюди. Я подумала, що це Артур, він знав, що я люблю бувати в цій альтанці, ми нерідко сиділи тут і удвох. 

 — Це ти, Артуре? — запитала я, коли кроки вже наблизились до самого входу в альтанку. 

— Ні, я не Артур, — почула голос Джеймса. — Вибачте, якщо завадив, пані Маріє. Але я люблю це місце, не знав, що тут хтось є. Приходжу сюди, щоб подумати, — він зітхнув. 

 — Ні, ви мені не завадили, — сказала я.  — Я теж люблю це місце, тут затишно. В палаці скрізь гамір і багато людей, а я люблю побути на самоті…

— Так, я теж не люблю той гамір, — він знову зітхнув і поглянув кудись в небо. — Особливо в такі моменти. 

 — Ви про ці події із визначенням спадкоємця? — я зітхнула. 

— Так, — він кивнув. — Річард не те щоб якась погана людина, чи щось таке, але правильно державою керувати він не зможе. Боюсь, на нашу країну чекають важкі часи. 

— Мені шкода, що через мене у Артура виникли проблеми, — сказала я. 

— Артур в жодному разі вас не звинувачує, — Джеймс похитав головою. — Зрозуміло, що ви вагітні, він не міг погодитись на умови батька. Все ж, це дійсно може бути небезпечно, хоч і як наслідок могло принести особисто вам визнання народу. А йому — корону.

 — А в чому полягає те випробування, ви не знаєте? — запитала я. 

— Це щось типу ритуалу очищення. Але ви матимете пройти його абсолютно самостійно. Проводиться він в підземеллях головної церкви. Самі завдання в тому ритуалі засекречені, та й вони міняються час від часу, я не знаю точно, що там. 

 — А взагалі хтось його проходив успішно? — замислено спитала я. Подумала, що може, мені все ж варто спробувати…

— Так, в столиці це відбувалось двічі, — він кивнув. — Пані Джованна проходила ритуал, хоч і не одружувалась потім з королем. Але завдяки цьому їй дозволено бути завжди поруч.

 — Може, мені запитати в неї… Якщо вона пройшла, то й я зможу, — невпевнено сказала я. 

— Навряд пані Джованна візьме на себе відповідальність пообіцяти вам, що з вами точно все буде гаразд, — зітхнув Джеймс.

— Так, я розумію… Але як ви гадаєте, мені варто спробувати? — чомусь я з завмиранням серця чекала його відповіді. Ніби якщо він скаже, що все буде добре, то так і станеться.  Джеймс був хорошою людиною, другом Артура, ін би не став мені брехати…

— Артур би прибив мене, якби дізнався, що я говорю тут з вами на цю тему… Але для держави і для самого Артура найкраще було б, якби ви пройшли ритуал і стали королевою, — сказав він, зазирнувши мені в очі. — І правили поруч з ним, як рівна. 

 — Так, я теж так думаю, — тепер я уже не сумнівалася, що вирішила правильно. — Я сходжу до Його Величності і скажу, що згодна пройти випробування за умови, що він не скаже про  це Артуру. 

— Дуже мудре рішення, гідне справжньої нареченої майбутнього короля і майбутньої королеви… Король вас теж буде за це поважати, я не сумніваюсь. Ви отримаєте його підтримку за такий крок…