72. Артур. Відречення

Раніше я, певно б, зробив все, як сказав батько. Дуже довгий час я таємно чекав на час, коли я зможу правити країною і змінити всі ці порядки. 

Але зараз я розумів, що мої пріоритети змінились. Мене вже не так і хвилювала та влада. Головне, щоб Марія була в безпеці.

— Гелено, все нормально, — зупинив її я. — Мені не проблема відмовитись від престолонаступництва. Я вже і сам втомився від цієї боротьби. Я просто хочу щасливого життя для Марії і нашої дитини. Для цього зовсім не обовʼязково бути престолонаступником.

— Але це для всієї нашої країни буде втратою, ти маєш усе для того, щоб стати королем — ти добрий, справедливий, розумний… Як батько цього не розуміє? 

— Гелено, не кажи, що я не розумію. Я запропонував варіант. Повір, я не очікував, що все це звалиться на нашу родину. Я думав, що Артур одружиться на якійсь принцесі і все піде за планом, — батько зітхнув.

— Загалом, ми почули твої варіанти і ми відмовляємось, — сказав я врешті-решт. — Але я радий, що ти принаймні більше не запираєш Марію чи мене. Для мене і такого прогресу достатньо. 

 — Артуре, може, тобі й справді варто одружитися з кимось, я зрозумію, — тихо сказала Марія. — Не хочу, щоб через мене ти втратив престол. 

— Я ж сказав, це виключено, — я стис її долоню в своїй. — Моєю дружиною будеш ти і крапка. 

Вона поглянула на мене з вдячністю, хоча на її очах блищали сльози. 

 — Тоді я стаю спадкоємцем, — усміхнувся Річард. — Дякую, Артуре! 

— Удачі, — я знизав плечима. Авжеж, я не дуже хотів, щоб брат занапастив королівство. Але можливо навіть якщо я буду не королем, я все ще зможу направляти державу. Братові буде не до того. У нього завжди тільки дівки на умі. 

 — Мені так шкода, — прошепотіла Гелена, вона підійшла до мене і обійняла. — Але принаймні ви обож будете щасливі, а це не менш важливо. ніж корона…

— Так і є, — я усміхнувся сестрі. — Не переживай за це. Я дійсно щасливий…

***

Коли ми вже вийшли з їдальні, то розійшлись по своїх покоях, я забрав Марію до себе. Вона виглядала пригніченою, але старалась усміхатися, щоб не засмучувати мене. 

 — Я дуже тебе кохаю, — сказала вона. зазирнувши мені в очі. 

— Я теж дуже кохаю тебе, — я обійняв її і торкнувся губами її губ. — Я не обманював. Я дійсно щасливий. І нізащо не проміняв би тебе на трон. Тебе і нашу дитину, — я торкнувся долонею її живота.

— Про такого чоловіка, як ти, можна лише мріяти, — прошепотіла  Марія, відповідаючи на поцілунок. 

— Я матиму виступити перед людьми і відректись привселюдно, щоб ми з тобою нарешті могли одружитися. Постараюсь організувати це якомога швидше. 

 — Мені дуже шкода, що тобі доводиться йти на такі жертви заради мене… — зітхнула Марія. 

— Ти ризикувала не менше. Коли навіть без шлюбу довірилась мені, — я обійняв її. — Я кохаю тебе і обовʼязково попіклуюсь про те, щоб вам з дитиною було добре…

***

Ближче до вечора до мене прийшов Джеймс. Він виглядав трохи напруженим.

— Це правда, що ти відрікся від престолу? Чутки вже ширяться. 

— Так, я скоро оголошу про це, — я кивнув. — А що ти такий напружений? Щось ще сталося? 

 — До мене дійшли чутки, що люди збираються на вулицях з вимогою скинути короля, — відповів Джеймс. 

— Але що їм не так? Батько доволі лояльний, — я зітхнув. — Хоча, старомодні погляди все ж в нього є. Тут я розумію людей. Є нюанси, які можна було б змінити. Людям би від того стало краще. Принаймні повернути загальну медицину і навчання для всіх.  

 — Я чув, що його брат зараз активно обіцяє  різні блага у випадку, якщо він стане королем. Хоча офіційно він того не може зробити, але, видно, вирішив отримати престол руками заколотників…