66. Генрі. "Я побачив мою королеву"

Я побіг за Геленою. Не встиг нічого зробити, як вона вже опинилась біля жінки, точніше, між нею і вогнищем, загородивши ту собою і повторила:

— Я донька короля і дарую цій жінці помилування! 

— Звідки нам знати, що ти дійсно донька короля? — вигукнув хтось з селян. — А навіть якщо і так! Наша принцеса не набожна! Чому ми маємо слухати її?

Я не хотів, щоб Гелена розкривала себе, але тепер вже було пізно відступати назад. Тому все, що мені залишалось в цю мить, стати поруч з нею і спостерігати за всіма навколо, щоб встигнути вчасно зреагувати на агресію чи ще якісь непередбачувані обставини. 

— А ви хіба не знаєте законів? — не розгубилась Гелена. — Всіх, хто вб’є вагітну жінку, карають смертю! Тому що діти зараз — найбільша  цінність для держави! Хочете розплатитися життям за своє невігластво? 

— Дитина поза шлюбом — це прокляття! — вигукнула якась жінка з натовпу. 

— Тоді ми заберемо її з собою до столиці, і прокляття вас омине, — сказала Гелена і звернулася до нашого кучера: — Відв’яжи її і проведи до карети! 

— Як накажете, міледі, — він кивнув і зробив те, що  вона сказала. 

— Бог вас покарає за потакання гріху! — продовжив той чоловік. Тільки зараз я зрозумів, що він був одягнений у церковні ряси. 

— А чому ви не вбиваєте батька цієї дитини? Хіба він теж не согрішив? — запитала в нього Гелена. 

— Принцесо, ви прекрасно знаєте порядки! І місце жінки, — додав той пастор. — А якщо не знаєте, церква може засумніватись в вашій компетентності, як принцеси і представниці нашого народу, а особливо жінок! 

— Це неспраедливі порядки, і коли я стану королевою, то все зміню! — вигукнула Гелена. 

— Жінка ніколи не стане королевою нашої країни, — він похитав головою. — Сподіваюсь, ви не тішите себе ілюзіями такої можливості. 

— Як ти говориш з принцесою! — я все ж не витримав і хотів дістати меч, але Гелена  зупинила мою руку.

— Не варто цього робити, — сказала вона м'яко. — Все ж він перебуває на службі в Бога. Хоча є багато питань до його компетентності. Але це перевірять представники церковної верхівки, я звернуся з такою вказівкою…

В цю мить я помітив, як десь в натовпі щось блиснуло. Це був метал, точно. Зброя? 

Я трохи загородив Гелену собою, але рівно за мить на пʼєдистал вискочив чоловік з ножем. Він кинувся в наш бік. В цю ж мить і наші супроводжуючі охоронці та Артур також кинулись в нашу сторону, але я розумів, що вони не встигнуть.

Я став між Геленою і нападником і зупинив його ніж своїм ножем, який якраз витягнув. Він викрутив ніж і ледь подряпав мою руку, але потім я вибив зброю з його рук. 

— Ти напав на принцесу, — сказав я насуплено, навівши на нього ніж. Я не міг так просто це залишити. Обернувся на Гелену, думав, що вона, певно, зараз була страшенно налякана.

Але вона не виглядала настрашеною. 

— Так буде з кожним, хто посміє виступити проти мене! — сказала Гелена з в шляхом справжньої королеви. І люди одразу замовкли, повтягувавши голови в плечі. 

— Я постараюся й надалі захищати всіх, хто того потребує! — продовжила вона. А тоді взяла за руку жінку, яка дивилася на неї зі сльозами на очах, і повела до карети. Люди розступилися перед ними, і вони сіли в карету. 

Моя наречена була просто неймовірна. Я пишався нею і був щасливий, що така жінка врешті-решт прийняла мою обручку. Мені варто бути гідним її. 

Я теж пішов за ними, а вже перед каретою зазирнув у вікно і простягнув долоню до долоні Гелени. 

— Здається, я сьогодні побачив мою королеву, а не просто принцесу…  І закохався ще сильніше…