63. Гелена. Що чекає в майбутньому?

На вечерю ми вийшли всі разом. Коли батько Генрі побачив Артура,  він неабияк здивувався. Але не став прямо запитувати, з якою метою він приїхав. Правила етикету вимагали спершу обмиінятися ввічливими фразами, а вже потім задавати питання. 

 — Як поживає ваш батечко? — запитав він у Артура, коли всі сиділи за столом.

— Здоровий, як в кращі свої роки, — відповів Артур. — Дещо розгніваний. Але у нього взагалі запальний характер. Тож треба перечекати бурю і тільки тоді повертатись. Втім, дорогою назад я ще хочу заїхати в декілька міст нашої країни. 

 — То він і на вас розгнівався? А що трапилось? — запитав король, і я замислилась, чи він прикидається, що нічого не знає. адже посли мали б докласти і про те, що Артур також впав у немилість на батьківщині і рятувався втечею. Але, мабуть, йому було цікаво довідатися версію самого Артура. 

— Розізлився, — Артур кивнув. — Ну, по-перше, за технології, певно, Генрі вам розповідав. Є ще одна причина. Я не буду вас обманювати. З Геленою під виглядом покоївки приїхала моя наречена. 

 — Он як! — батько Генрі виглядав здивованим. — То познайомте нас із нею! 

— Вона не знатного роду і мій батько не схвалює наше бажання бути разом. Але ми з Марією одружимось, хоче він того, чи ні. Я був би радий познайомити вас, — Артур усміхнувся. — Але для всіх інших в вашому замку хотів би, щоб це збереглось в таємниці. Бо Марія може через це бути в небезпеці. 

 — Але чи ваш батько погодиться, щоб королевою стала не дворянка? — раптом втрутилась мати Генрі.  -Він може поставити ультиматум. щоб ви відмовились від престолу, якщо хочете залишитися з нею….

— Так, не погодиться скоріш за все, — кивнув я. — Але я не відмовлюсь від Марії. А от від престолу… Що ж, якщо батько цього захоче, значить так воно і буде. 

 — Значить, поки ви обоє тут, ваш брат цілком може стати спадкоємцем, — протягнув король. 

— Батько дуже не хоче віддавати трон моєму братові. Він безвідповідальний і ризиковий, не вміє прораховувати наперед. Я думаю, що якщо домовитись про те, що один зі спадкоємців-хлопчиків Гелени і Генрі візьме наше прізвище, а не ваше, то батько цілком може узгодити те, щоб наразі обома королівствами після його смерті правили Генрі з Геленою. 

 — Хм, ви маєте рацію, Артуре, — сказав король. Він виглядав замисленим. 

 — Любий, може, ти пробачиш Анні і не будеш її відсилати? — скористалася нагодою втрутиться в розмову королева. — Дівчина дуже розкаюється в тому, що вчинила… Та нічого страшного й не сталося, просто дурний жарт, але хто в молодості не робив дурниць…

— Анна в моєму замку таке викинула, — насупився одразу король. — Гелена — наречена твого сина, як ти можеш казати, що нічого не трапилось?

 — Ну. ще не було оголошення про заручини, якщо все так серйозно, то треба вже подумати над тим, як це зробити. Думаю, треба провести бал, оголосити народу. що наш син заручився, а потім почати підготовку до весілля…

— Нам зараз не до балів. Ти бачиш, що в них напружені стосунки з батьком Гелени. Спочатку Генрі має добитись  його згоди на весілля. 

— Тоді треба організувати делегацію, відправити сватів, щоб усе було згідно етикету! — не вгавала мати Генрі. — У нас єдиний син, у нього має бути найкраще весілля! 

— Не вистачало ще, щоб всі дізнались про ці… Нюанси зі взаємонепорозумінням. Спочатку хай Генрі поїде сам, — відрізав король. — Якщо вже він кохає Гелену, хай добʼється, щоб йому віддали її руку. І вже тоді ми обʼявимо все в королівстві. 

 — Добре, я поїду, — погодився Генрі. — Спробую переконати майбутнього тестя у своїх щиросердечних намірах! 

— Значить, на цьому і погодимось, — кивнув король. — Можете залишатись тут, скільки треба. Але все ж я б на вашому місці не тягнув з поїздкою. Чим швидше ви залагодите всі нюанси, тим краще. І Артур так само. Батько точно любить тебе, тож і ти не маєш просто від нього втікати...