62. Артур. Розмова з Джеймсом

Коли я повернувся до покоїв Гелени і Марії, то вони якраз теж підходили. Я бачив, що Марія виглядає якоюсь стурбованою.

— Все добре? — я торкнувся її плеча і зазирнув в очі. 

Генрі якраз в цю мить також підійшов до нас.

 — Добре, але… — вона зам’ялася, — я бачила дещо дивне, вірніше декого…

— Давайте говорити не тут, — тут же сказав Генрі. — Ходімо до моїх покоїв, там нас точно ніхто не підслухає, вони он, навпроти, — і вказав рукою на двері.

— Так, авжеж, — сказав я.

Ми всі пройшли до його покоїв, а коли вже зайшли вглиб, я поглянув на Марію.

— Що ти бачила? 

 — Я бачила, як твій друг Джеймс розмовляв з Анною… Тією, що хотіла нашкодити Гелені… Звідки вони знайомі, він же щойно приїхав? 

— Що? — я ледь насупився. — Це дійсно дивно. І про що вони говорили? Що саме ти чула? 

 — Він запитав щось типу “Ми домовились?” А вона відповіла: “Добре, але ви теж маєте виконати мої умови”. Мені це здалося дещо підозрілим, ніби вони насправді давно знайомі, хоча, звісно, я можу й помилятися…

— З урахуванням того, що ми щойно приїхали, це дійсно підозріло, — я насупився ще сильніше. 

 — Ну, може, тому є якісь пояснення… Просто якби це була будь-яка інша дівчина, я б просто подумала, що це флірт і пройшла повз. Але Анна… Вона дуже не любить Гелену і намагалася нашкодити їй…

— Я поговорю з Джеймсом, — кивнув я. — Займусь цим прямо зараз. До речі, я так розумію, твій батько не проти того, що ти привіз сюди Гелену? — я поглянув на Генрі. — Наш батько мав відправити гінців. Нам треба швидше це все залагодити. 

 — Батькові вже сповістили, — сказав Генрі. розвівши руками. — Сьогодні мав із ним не дуже приємну розмову. Але ми ніби дійшли згоди. Він не проти нашого весілля з Геленою і буде намагатися дипломатично все вирішити з твоїм батьком. 

— Це хороші новини. Хоч хтось з королів може розмірковувати логічно, — я кивнув. — Добре, тоді залишайся з дівчатами, а я піду до Джеймса, потім повернусь до вас…

***

Я зіштовхнувся з Джеймсом вже в наступному коридорі, він йшов в бік покоїв Генрі і Гелени.

— О, ось і ти, — я поглянув на нього. — Де був? 

 — Та, трохи подивився замок, — він усміхнувся. — А що, ти мене шукав?

Значить, сам він нічого не скаже… Що ж, тоді я маю запитати прямо? Або відносно прямо.

— Тебе бачили з деким, — я зазирнув Джеймсу в очі, щоб прочитати реакцію. 

 — Он як? — він виглядав здивованим, але не знітився. — З ким же? З дівчиною?

— Так, з дівчиною. Більш того, з принцесою сусідньої держави, — я продовжував уважно дивитись на нього.  — Ти з нею про щось домовлявся. Як це розуміти?

 — О, я не знав, що вона принцеса, — він підняв брови. — Думав, просто якась фрейліна. Хотів запросити на побачення, але вона сказала, що тоді я буду змушений з нею одружитися… Ну такі, звичайні балачки, нічого особливого…

— Так от про які умови почула Марія, — я зітхнув з полегшенням. 

 — Так, то було сказано жартома. — кивнув він. — Хоч би в мене тепер не виникло проблем, раптом мене ще хтось бачив з нею і подумає, що я чіплявся до принцеси! Все, треба зав’язувати з залицяннями, знайти собі наречену, як ти, Артуре…

— Ця дівчина чимось опоїла мою сестру, — я насупився. 

 — Справді?  — Джеймс насупився. — Але навіщо?  Невже вона закохана в Генрі?

— Я не знаю деталей, ми ж з тобою разом приїхали. Але певно щось подібне. Або просто хотіла стати королевою. А тепер їй це не світить, — я знизав плечима. 

 — Тоді точно треба обходити її стороною, така ні перед чим не зупиниться!  — сказав Джеймс. — Добре, що ти мене попередив!