60. Генрі. Перемир'я з батьком

— Ну, я чекаю пояснень вашого вчинку! — сказав батько суворо.

Власне, я розумів, що він може відреагувати далеко не приязно. 

— Я кохаю Гелену. І не збирався дати її батькові одружити її з кимось проти її волі, — сказав я твердо, стиснувши долоню Гелени в своїй. 

— Але ти розумієш, що твій вчинок може викликати війну між нашими королівствами? — гримнув батько. 

— Я не одружусь ні з ким, окрім неї, — повторив я вперто. — Якщо королівству так буде краще… Що ж, можеш позбавити мене прав на трон і відсидіти в стороні, поки я все не вирішу.  

— Ти ж знаєш, що я не можу позбавити тебе прав на трон, ти мій єдиний син, — батько насупився. — І проти твого одруження з Геленою я нічого не маю. Однак ви вчинили дуже нерозумно з цією втечею! Батько Гелени прислав листа з наказом повернути доньку йому, інакше він піде на мене війною, і що мені тепер скажеш робити?

— І що ти зробиш? — я насупився, ще трохи сильніше стискаючи руку Гелени, яка стояла мовчки. — Змусиш варту забрати її? Я кохаю Гелену. І не віддам. Хіба що через мій труп ти її забереш. 

— Тільки не треба влаштовувати вистави, ти не на сцені, — буркнув батько. — Треба думати, як дипломатичним шляхом загладити цей конфлікт… Може. подарувати сусідньому королівству одну з наших шахт, яка знаходиться якраз поблизу кордону? У знак нашої дружби і бажання стати родичами?

— Так, ресурси у нас дійсно є, — погодився я. — Може, таке і влаштує її батька. Ну все ж він сам хотів нашого одруження. Зараз постраждала тільки його гордість. Якщо ми зможемо якось допомогти йому знову відчути свою владу і згадати вигоду, то може він дійсно змінить гнів на милість. 

— Тоді сяду напишу йому листа і тут же відправлю, можливо, за той час, що лист буде в дорозі, його настрій стане кращим…

— Але є і ще одна нагальна проблема, — я насупився. — Гелену споїли і ледь не скоїли злочин проти її честі. Це був охоронець вашої гості Анни, батьку.

— Що? — він був дуже здивований. — Як таке могло статися в моєму палаці? Я негайно ж викличу до себе Анну і поговорю з нею!  Ти не помиляєшся, це дійсно був її охоронець?

— Думаю, це був план для того, щоб я кинув Гелену. Ні, його дала Анна, щоб супроводив Гелену, так, кохана? — я поглянув на Гелену. 

— Так, Анна пригостила мене якимось напоєм, після котрого мені стало погано. дуже захотілося спати, — Гелена почервоніла, їй явно було неприємно знову розповідати про той випадок. — І доручила своєму охоронцю, щоб той провів мене до покоїв. Але далі я нічого не пам’ятаю… Генрі нагодився вчасно і захистив мене… 

— Тепер я переживаю про безпеку моєї нареченої, — зізнався я. — Можливо, Анну варто взагалі принаймні відправити додому? Я б не хотів, щоб Гелену спіткала небезпека в нашому замку. Думаю, ти теж цього не хочеш.

 — Так, не хочу, — замислено промовив батько. — Що ж, тоді й справді варто сказати Анні. хай їде додому. Бо її вчинок не гідний дворянки. Її треба було б покарати, але твоя мати так її любить… Тож хай просто відправляється до свого маєтку і там подумає над своєю поведінкою! 

— Дякую, батьку, — я усміхнувся. Все ж, мені пощастило з ним. Хай ми і сварились інколи, але мій батько був справедливим правителем і хорошим батьком. Він ішов мені назустріч. Хоча я підозрював, що все ж його таки цікавила і політична вигода від нашого з Геленою шлюбу. Від початку батько хотів цього шлюбу, тож і зараз він не проти поновити всі обіцянки. 

 — Я хочу тобі добра,  сину, — сказав батько м’якше. — І тобі, Гелено, — він повернувся до моєї нареченої. — Якщо ви дійсно кохаєте одне одного, було б великою помилкою намагатися вас розлучити. Спробую залагодити конфлікт з батьком Гелени. А ви поки що сидіть тихо і не привертайте до себе зайвої уваги. До офіційного оголошення про заручини мені не потрібні плітки про вас!...