59. Гелена. "Чекаю пояснень"

Я якраз вмивалась, холодна вода потроху привела мене до тями, коли двері відчинилися і почувся голос Марії:

— О, пані Гелено, а ви не на прогулянці? Щось трапилось?

— Так, вірніше ні... У мене заболіла голова, — сказала я перше-ліпше, що спало на думку. — І я повернулась. Але зараз вже все минуло. Допоможи мені причесатись, бо зараз ми з Генрі підемо до його батьків…

— Так, авжеж, зараз все зроблю, — вона кивнула. — Значить, ви оголосите про заручини? Думаю, його батьки мають зрадіти. 

 — Так, сподіваюся, все мине добре, — я все ж трохи нервувала. — Якщо гінці з нашого королівства не розповіли ще про мою втечу і гнів батька… Якщо вони вже побували в короля. він може й наполягти на скасуванні заручин…

— Все одно ви обоє королівської крові, — сказала Марія. — Тож навіть якщо ваші батьки і посваряться трохи, думаю, врешті-решт вони не будуть проти цього шлюбу. Хіба вони самі не планували цього багато років? Принаймні, я так зрозуміла.

 — Та так, для них важливі всі ці сусідські угоди. — я кивнула. —  Буду надіятися на те, що все вирішиться найкращим для нас чином… Ой, хтось стукає в двері. відчини, будь ласка! 

Марія підійшла до дверей і за мить повернулася разом з Генрі. 

— Гелено, Марія навіть не запитала, хто там, просто відчинила мені. Ми з тобою говорили, що так не має бути, — Генрі трохи насупився.

 — Ой. я забула її попередити, — я відчула, що червонію. 

— А що, щось трапилось? — Марія перевела погляд з Генрі на мене і назад. — Чи якщо мені не можна знати, вибачте… 

— На Гелену напали після бані, — сказав Генрі, зітхнувши. — Маріє, я прошу тебе, не залишай Гелену взагалі. Якщо тільки я не з нею. Поки ви вдвох, ви в більшій безпеці. 

 — Так, звичайно, я завжди буду поруч, і нікого не впускатиму, крім вас, — сказала Марія. — Ви думаєте, люди батька пані Гелени вже тут. в замку? 

— Ні, не думаю, навряд… Але ті, хто проти шлюбу, і без нього є, — він зітхнув. — Як виявилось. 

 — Зрозуміло, — Марія зітхнула. — Тоді буду насторожі. Не хвилюйтесь, пане Генрі, зі мною пані Гелена буде в безпеці, я нікого стороннього не підпущу до неї. 

— Памʼятай, що тут ніхто не може віддавати тобі накази. Ти не піддана нашого королівства. Тож будьте разом з Геленою, для вас обох це найбезпечніше. Для тебе теж, Маріє. Краще нікуди не ходи зайвий раз сама. Моя родина ще не знає, що ти вагітна спадкоємцем престолу сусідньої держави. І шпигуни не знають. 

 — Так, я зрозуміла вас, — Марія кивнула.  — Дякую вам за турботу, пане Генрі…

— Я обіцяв Артуру, що потурбуюсь про тебе, поки його немає поруч. Власне, ваша дитина по факту стане мені племінником чи племінницею. Тож вважай, що ми практично родичі. І так, на людях тобі все ще варто звертатись до мене на “ви”, але наодинці цього не потрібно робити. Артур зробив для мене дуже багато, він мій найкращий друг. Його наречена не має звертатись до мене на “ви”.

 — Дякую, — Марія знічено усміхнулась. — Я дуже рада, що в Артура є такий вірний друг, як ви… Ой, як ти…

— А зараз ми маємо піти до батька, Гелено, — він поглянув на мене. 

 — Ну що ж, я готова, — я кивнула. — Ходімо…

— Маріє, не виходь з покоїв Гелени без супроводу когось з нас двох, добре? Я все ж несу за тебе відповідальність, обіцяй. Скоро поверну до тебе Гелену, а до того не виходь. 

 — Так, обіцяю. — відповіла Марія.

***

Коли ми підходили до покоїв батька Генрі. мені стало так страшно, що аж коліна почали підгинатися. Я докладала чималих зусиль, щоб триматися рівно і невимушено, як належить принцесі. 

— Все буде добре, — прошепотів Генрі мені на вухо. 

 — Хочеться вірити… — відповіла я, і мій голос прозвучав напружено. 

Генрі постукав у двері і,коли слуга відчинив їх, сказав:

 — Ми з леді Геленою хочемо провідати мого батька, передай йому це. 

За мить слуга повернувся і, низько вклонившись. запросив нас увійти. Батько Генрі сидів у кріслі і читав якусь книгу. Поглянув на нас поверх окулярів:

 — Ну, я чекаю пояснень вашого вчинку! — сказав він суворо...