57. Генрі. Правда випливає назовні?

Вже був майже час збору, але я хотів зайти до Гелени раніше, не міг вже чекати. Все ж, при батьках ми мали поводитись в певних рамках, а от тут, в покоях, я принаймні міг її поцілувати. 

Тому я вирішив прийти і почекати її під дверима, все одно вона мала ось-ось повернутись. Тим паче, здається, щойно я чув кроки в коридорі.

Я вийшов і постукав в сусідні двері, а потім одразу їх відчинив і побачив, як якийсь з охоронців тримав Гелену в своїх руках і цілував.

Я не роздумував. Просто влетів вперед і вмазав йому, потягнувши Гелену до себе. 

— Тебе стратять!  — вигукнув охоронцю люто. А той одразу втік. Я хотів погнатись за ним, але спочатку перевів погляд на Гелену. Вона виглядала дивно, наче п’яна або сонна. Дивилася на мене без жодних емоцій, і очі були наче скляні. 

 — Гелено, що з тобою? — запитав стурбовано, підхопивши її на руки і понісши вглиб покоїв. — Кохана, він ліз до тебе? Ти злякалась, так? Більше я і на хвилину не залишу тебе саму, а його стратять! 

Я поклав її на ліжко і присів поруч, погладивши її по волоссю.

— Мила… Скажи щось, чи може мені викликати лікаря?

 — Генрі, це ти? — Гелена ніби почала потроху отямлюватись — Мені здається, я втратила свідомість… Нічого не пам’ятаю…

— Якийсь охоронець… — я прикусив губу. — Він цілував тебе. Але я бачу, що це точно було не з твоєї волі. Ти якась така, ніби щось прийняла…. Може, тобі дали якісь ліки? 

 — Анна напоїла мене якимось напоєм, і після того я дуже захотіла спати… — стала пригадувати Гелена. — Я подумала, що трішки відпочину. а тоді вже піду на прогулянку. Той охоронець, здається, мав провести мене до покоїв, але більше я нічого не пам’ятаю…

Вона заплакала.

— Мила, не плач, ну ти чого? — я пригорнув її до себе. 

— Тепер всі будуть погано думати про мене, — схлипувала вона. — І нам не дозволять одружитися… Скажуть, що я легковажна…

— Ти робила це не зі своєї волі, я бачив, в якому ти стані, — я почав вкривати її обличчя короткими поцілунками. — Ніхто не зможе мені “не дозволити” одружитись з тобою. Ти — єдина, хто може стати моєю дружиною.

 — Я дуже кохаю тебе, — прошепотіла Гелена, обвиваючи руками мою шию. — Ніхто ніколи нас не розлучить…

— Я теж дуже кохаю тебе. І не дозволю нікому стати у нас на заваді, — пообіцяв я тихо. — Тобі треба відпочити. Але тепер мені страшно лишати тебе саму, — зізнався я. — Може, хтось подумає про якісь непристойності, але з цього моменту ти не будеш в покоях сама. Я не збезчещу тебе, само собою, до одруження я нічого не зроблю. Але я не можу дозволити комусь знову вчинити подібне. Тому віднині весь час ми будемо разом. 

 — Треба сказати твоїм батькам, що ти зробив мені пропозицію, щоб вони не гнівалися, що ти зайшов до моїх покоїв, — прошепотіла вона, усміхаючись. 

— Так, — я кивнув. — Я хотів зробити це під час вашого купання, але батько приймав послів, я не міг його перервати. Давай ти вмиєшся, перевдягнешся і ми підемо прямо до моїх батьків. 

 — Добре, — сказала вона трохи знічено.  — Поклич, будь ласка, Марію, щоб вона допомогла мені трохи причепуритися. 

— Я, певно, вийду з кімнати, так, — я кивнув. — Але замкнись зсередини. І нікому не відчиняй, окрім Марії чи мене.

 — Добре, так і зроблю. Дякую тобі, — сказала Гелена, вже повністю заспокоївшись. 

Я коротко поцілував її і вийшов з покоїв. Тільки коли почув, що замок в дверях дзвякнув, пішов в напрямку кімнати слуг. 

Аж раптом почув за рогом розмову двох з них:

— Чув, ти чув це? Принц Генрі викрав принцесу Гелену у її батька з-під носа!