56. Гелена. Що зі мною?

Я бачила, що Марія переживає, власне, саме це вона і висловила: 

— Я думаю, може я не мала їхати… Що як король розізлиться, що я втекла, і ще більше буде сварити Артура?

 — Тобі треба було перечекати бурю десь у спокійному місці. Бо мій батечко міг спересердя наробити дурниць, про які потім пошкодував би… Зараз ми все зробили правильно, не варто хвилюватися. Добре, я піду, бо Анна вже, певно, на мене чекає…

— Вам, певно, приємно бути в компанії іншої принцеси? Ви сумуєте за своїми компаньйонками з замку? Я б хотіла теж народитись принцесою. Але не заради спадку… Просто щоб у Артура було менше проблем через мене.

 — Ну, Анна не дуже мені приємна, — я знизала плечима. — Якщо чесно, у твоїй компанії я почуваюся більш зручно, з тобою я можу бути такою як є, і не прикидатися, можу говорити все, що думаю, і знати, що ти зрозумієш мене… Не обов’язково народитися принцесою, щоб бути аристократкою в душі, Маріє…

— Я теж відчуваю подібне, ви стали для мене першою і єдиною подругою, — кивнула Марія. 

— А коли ти вийдеш заміж за Артура, я зможу назвати тебе сестрою, — я обійняла її, хоч це і порушувало етикет.  — Дуже хочеться швидше потримати на руках маленького племінника чи племінницю! 

— Дякую вам, якби не ви… Навіть не знаю, що б з нами було. Я дуже рада, що ми подружились. І що я зустріла не тільки Артура, але і вас…

***

Я вийшла зі своїх покоїв і побачила Анну, що якраз наближалася. 

 — Можемо йти, — усміхнулась я. 

— Прекрасно! А ви дуже пунктуальні! — додала вона енергійно. — Ходімо, баню і ванни вже мали підготувати! В Хеталії найкращі ванни! 

 — Чудово, дякую за турботу! — я пішла слідом за нею. 

Коли ми зайшли до лазні, служниці допомогли нам роздягнутися. Потім Анна покликалаа мене до кімнатки лазні, там було жарко натоплено, і дійсно моя втома одразу пройшла.

— Ой, Гелено, а що це в тебе? — Анна уважно поглянула на мою руку. 

 — Сьогодні Генрі освідчився мені, — сказала я з неприхованою гордістю.  — Я погодилася стати його дружиною. 

— Освідчився? — вона виглядала шокованою, на мить мені навіть здалося, що їй все ж було не дуже приємно це чути. Але певно це нормально, раз вона була принцесою, то може хотіла колись вийти за Генрі… — І ти прийняла пропозицію?

 — Якби не прийняла, то на моєму пальці не було б обручки, — усміхнулась я. 

— І то правда, — вона засміялась якось нервово. — Вибач, я просто дуже здивувалась. Батьки Генрі казали мені, що він марив тобою вже багато років. 

 — Так, він сказав мені, що закохався в мене у день нашого першого знайомства. А я тоді чомусь не звернула на нього особливої уваги. Лише зараз зрозуміла, що теж кохаю його…

— Зрозуміло, — вона усміхнулась, хай і з натяжкою. — Ну, вітаю вас. За це треба випити! Ні, не думай, це не якийсь алкоголь, — вона махнула рукою служниці, яка стояла біля таці з закусками і напоями. — Це наш фірмовий літній напій, щоб охолонути. Якраз саме те після водних процедур. Потім нас приведуть в порядок і підемо за Генрі. 

 — Так, дякую за привітання, — я усміхнулась і взяла з рук служниці келих з напоєм. Відпила ковток, це було схоже на якийсь сік чи морс з легким трав’яним ароматом.  Анна теж взяла келих і торкнулася ним того, що був у моїй руці.

 — Хочу випити за ваше з Генрі кохання, — сказала вона, радісно усміхаючись. 

Я подумала — може, ця Анна не така неприємна, як мені здалося за обідом? Схоже, вона дійсно хоче подружитися зі мною. І я подякувала їй та випила весь вміст келиха.

Після того як ми скупалися в басейні, служниця Анни допомогла мені одягнути сукню, причесала волосся і нанесла легкий макіяж. Я раптом відчула сонливість, мабуть, ці всі водні процедури так подіяли, та ще й у кареті було спати незручно, тож не дивно, що зараз організм вимагав відпочинку. 

 — Щось я втомилася, може, мені полежати кілька хвилин, перш ніж ми вирушимо на прогулянку. — сказала я Анні. 

— Так, без проблем, таке буває після водних процедур, — кивнула вона. — Зараз я попрошу Віктора допомогти тобі пройти до покоїв. Щоб не заблукала. 

 Я трохи здивувалася, чому вона не попросила одну зі своїх служниць провести мене, але в мене не було сил, очі прямо заплющувалися. Тож слуга, якого покликала Анна, повів мене коридорами, мені здалося, що ми йшли дуже довго, але потім все ж опинилися перед моїми покоями. 

 — Дякую, можеш іти, — сказала я, стоячи перед дверима і вже відчинила їх, коли раптом в мене в голові запаморочилось і я зрозуміла, що падаю. Хотілося покликати Марію, але з моїх губ злетів лише тихий стогін. 

Віктор підхопив мене за талію і раптом подався вперед, торкаючись губами моїх губ, а я не могла навіть поворухнутись, тіло не слухалось…