55. Гелена. Тепер наречена

Сказавши ці слова, я відчула. як моє серце забилося сильно-сильно, а по всьому тілу ніби побігли мурашки. Мені хотілося, щоб Генрі обійняв мене і поцілував, я так скучила за його поцілунками… І байдуже. що нас хтось може побачити…

— Я так кохаю тебе… Більше за все на світі, — прошепотів він і подався вперед, торкнувшись губами моїх губ і прикриваючи очі. 

Я відповіла на поцілунок, і почувалася при цьому найщасливішою на світі. 

 — Теж кохаю тебе, — прошепотіла, коли наші губи розімкнулися. 

— Обручка… Зараз… — він почав перевіряти кишені і нарешті знайшов обручку знову. Взяв мене за руку і одягнув її назад на мій палець. — Сподіваюсь, більше ти її мені не віддаси… Вона твоя разом із моїм серцем.

— Я хочу, щоб ми завжди були разом, — я поглянула на обручку і усміхнулась. — Як ти думаєш, Анна побачить її? Скаже твоїм батькам? 

— Я можу сказати їм раніше, — запропонував Генрі. — Ну, поки ти підеш в лазню, я сходжу до батька і все йому розповім. Вони з матірʼю точно не будуть проти, вони хотіли цього шлюбу, політично він вигідний, в цьому нам пощастило більше, ніж Марії з Артуром. 

 — Добре, скажи, — я усміхнулась. — Може, тоді вони не будуть так підозріливо на нас дивитися…

— Ну, батько завжди виховував мене так, що я маю одружитись, а не крутити голови дівчатам. Він і сам однолюб, він матері точно не зраджував. І так, думаю тоді їм точно не буде що сказати проти наших стосунків.

 — Якщо, звісно, мій батько змінить гнів на милість і не виступатиме проти нашого з тобою шлюбу, — я зітхнула. 

— Ну, це буде наш наступний крок. Розібратись з твоїм батьком. Я постараюсь впевнити його, що зі мною ти будеш щаслива і в безпеці. 

 — Думаю, він послухає тебе, — кивнула я. — Добре, тоді так і зробимо. Все буде добре, скоро всі ці нещастя закінчаться. і ми будемо щасливі. І Марія з Артуром теж, — додала я, згадавши про брата і його обраницю. 

— Так, я теж вірю в це, — кивнув Генрі. — Навряд твій батечко нашкодить головному спадкоємцю. Все ж, Артур підходить більше на роль спадкоємця, ніж Річард. 

 — Так, Річард ще з дитинства не вирізнявся великим розумом. На мою думку, батько використовував його лише, щоб налякати Артура, що віддасть престол його брату, коли Артур робив щось не те. А в реалі  батько ніколи не розглядав всерйоз Річарда як наступника престолу…

— Річард ще не готовий до відповідальності, це точно, — погодився Генрі. — Ну, будемо тримати кулачки за Артура…

***

Я повернулася до своїх покоїв, взяла другу сукню із тих двох, які вибрала в гардеробній матері Генрі ( щоб не здатися якоюсь бідною, не перевдягнувшись після бані). Потім куплю собі повний гардероб, заспокоювала я себе. Генрі ж запропонував поїхати зі мною за покупками після лазні…

Марія вже прийшла з кухні і прибирала в кімнаті. 

— Може. краще відпочинь, — сказала я їй. — Прибирання може почекати… А я сходжу в лазню. 

— Я можу прийти допомогти з одягом вже коли ви скупаєтесь. Хоча певно, у Анни теж є слуги і вони будуть там? Як вам взагалі родичі Генрі? О, — вона опустила погляд на мою руку з обручкою і усміхнулась. — Невже ви помирились?

 — Анна сказала, що там будуть служниці, які допоможуть мені, так що ти можеш полежати, не забувай, що потрібно турбуватися в першу чергу про дитину, а я доросла, тож можу й сама щось зробити, — сказала я. — І так, ми з Генрі помирились. Тепер я його наречена!  Хоча не знаю, чи його родичі будуть в захваті від цієї новини…

— Генрі не дозволить нікому вас образити, — похитала головою Марія. — Навіть якщо родичі будуть проти. Хоча ви обоє знатних королівських родів. То можливо родичі все ж примиряться.

 — Так, вірю, що так і буде, — я усміхнулась їй. — Ти теж не засмучуйся, Артур скоро приїде, я не сумніваюся, що він зможе це зробити…