52. Генрі. "Розум - не вада"

Я був дуже здивований, що Анна приїхала. Вона вже давно у нас не була. Мені здавалось, її сватали до одного з монархів. Ну, мене батьки в свій час теж питали щодо Анни, але я міг думати тільки про Гелену. Тим паче, королівство Гелени було більше і впливовіше, тож батьки були не проти мого вибору на її користь. 

Правда, Гелена раніше на мене ніяк не реагувала, тож певно батьки вирішили підстрахуватись Анною. 

— Всі говорили, що ми дуже гарна пара, — усміхнулась мені Анна. — Хоча так, ми були ще зовсім дітьми.. Але зараз я теж з радістю б проводила час з тобою. Чудово, що ти повернувся! 

Я шкодував, що Гелена не прийняла мою обручку. Якби вона її прийняла, я зараз міг би сказати про це батькам і Анні. Але так як вона її не прийняла, я не мав про це взагалі казати. 

— Ну, я впевнений, ти знайдеш собі гідного чоловіка, — видав я щось нейтральне і мигцем поглянув на Гелену.

Вона відвела погляд, але по її підтиснутих губах я зрозумів, що в її душі зараз лютує буря. Авжеж, Гелена втікачка, її доля зараз висить на волосині, її можуть повернути назад до батька, і той видасть її за кого захоче. А тут намалювалася претендентка на мене, і Гелена ревнувала, хоч і старалась це приховати. 

— Ой, зараз дуже мало гідних чоловіків, — безтурботно усміхнулась Анна. — Всі або нудні, або недалекого розуму! Такі як ти, Генрі — велика рідкість! 

— Ти мені лестиш, — сказав я ввічливо, а потім торкнувся кінчиками пальців долоні Гелени. — Познайомтесь, Анно, це Гелена. Гелено, це Анна. Ви обидві принцеси і певно вам буде про що поговорити. Думаю, ви могли б подружитися. 

— Ой, дуже приємно познайомитись, — вигукнула Анна. — Це ви сказали, що ніколи не вийдете заміж? Дуже сміливе рішення!

— Можливо, леді Гелена ще передумає, — я поглянув на Гелену. І все ж мені було трохи сумно, що вона віддала мені мою обручку, навіть коли ми так зблизились. 

 — Ну, колись я дійсно таке говорила, — промовила Гелена. — Але то було раніше. Зараз, можливо, якщо знайду чоловіка, в якого закохаюсь, я й укладу шлюб… У нашому світі незаміжнім жінкам доводиться дуже тяжко…

— Так, призначення жінки — це родина, народження дітей, — тут же додала матінка.  — Я вже так хочу онуків!

— І все ж, жінка це не просто інструмент для народження спадкоємців, — не погодився я. — Жінки можуть бути ще розумнішими за чоловіків. Це взагалі не залежить від статі.  І Гелена дуже розумна. 

 — Як на мене, з надто розумними жінками багато проблем, — озвався батько. — Жінка має бути мудрою, знати, коли сказати щось, а коли промовчати, знати, як догодити чоловікові, бути прикладом для дітей… А для цього не потрібно вивчати всі науки. Хоча ви, Гелено, дуже привабливі і маєте такий посаг, що будь-який неодружений чоловік заплющить очі на ваш розум, — він засміявся, радий, що вдалося пожартувати. 

Я насупився:

— Розум Гелени — це не якась вада. Навпаки, розумні жінки дуже привабливі. На мій смак — вони найкращі, — так, я не зміг промовчати. Я рідко на людях не погоджувався з батьком, щоб не підривати його авторитет. 

 — Анна теж дуже розумна, вона знає іноземні мови, чудово грає на фортепіано і співає, — примирливо сказала матінка. — Давайте не будемо сваритися, пообідаємо, а потім, можливо, Анна заграє нам щось…

— Покої Гелени, сподіваюсь, будуть біля моїх, як я і просив? — я подумав, що це найкращий спосіб показати мої наміри. Я не міг прямо заявити, що кохаю її і зробив їй пропозицію. Бо вона відмовила… Але все ж. Я не мав намірів давати Анні якісь приводи думати, що я вільний. Бо моє серце не було вільним. 

 — Так, прямо поряд з твоїми, — усміхнулась матінка. — Але, сину, я сподіваюся, ви будете поводитись пристойно? Не можна заходити до покоїв дівчини, яка не є твоєю дружиною чи хоча б нареченою, це може скомпрометувати її!