50. Артур. Звістка про втечу

Я дійсно програв йому. Але це була наша найдовша партія з усіх і в принципі я собою пишався. 

— От бачиш, тобі не вийшло взяти наді мною гору! — сказав батько. Протягом гри він вже трохи заспокоївся і виглядав зараз не таким розгніваним. — Так само тобі ніколи не вдасться протягнути в наше королівство ті бісівські штучки! 

— Так, ти переміг, — я кивнув. Насправді я і не очікував іншого розвитку подій. Але Генрі мав вже зробити те, на що я йому натякнув. 

— До речі, ти не тільки цією технікою розлютив мене! Що це за дурна ідея була — одягнути як принцесу служницю Гелени і притягнути на бал? — він дивився на мене, насупивши брови. 

Бляха… Як він дізнався? ще було рано… 

— Марія — моя наречена, — сказав я твердо. — В нас буде дитина, — зайшов одразу з козирів. — Генрі допоміг представити її як свою родичку, тож інші правителі не будуть дивитися на нас зверхньо. Твоя репутація не постраждає, — я поглянув прямо на батька. — Я кохаю її. 

— Що?! — очі батька аж полізли на лоб. — Я думав, що то просто була така розвага! А ти дійсно вирішив одружитися з  якоюсь безродною дівкою! Це верх дурості, я ніколи цього не дозволю! 

— Ти не почув, що я сказав? Марія вагітна. У тебе буде спадкоємець крові через покоління, — я вперто поглянув на нього. — Хіба ти цього не хотів?

— Її треба відправити в монастир, хай там народить, і дитину ми заберемо, — став міркувати батько. —  А ти одружишся з родовитою дівчиною. Дитину ж будемо виховувати як члена династії, але першим спадкоємцем вона не буде!

— Цього не буде, — я насупився. — Ти або приймеш цю дитину, або я піду з родини разом з Марією. І у тебе немає інших онуків. І хтозна, чи будуть в найближчому часі. Якщо не будеш рахувати кожного спадкоємця, твій статус може бути під питанням. Ти не забув про свого брата? Він теж хоче престол. 

Це була больова точка для батька, адже у його брата вже були онуки. Він аж засопів від злості, але заперечити йому не було чим. 

— Ти ще ставиш мені ультиматуми? — вигукнув він. — Після всього, що ти накоїв? Вистачає нахабства на це?

— Якщо тобі не потрібен спадкоємець, ми підемо. Але піду і я, і Марія. Хоча, за правом крові я матиму право вимагати свою частку через те, що маю дитину. 

— Поки що ти нікуди не підеш, сидітимеш півд замком! І дівчина теж! Я ще не вирішив, що з вами робити! — батько грюкнув кулаком по столу, так що аж шахову фігурки попадали з дошки, і віийшов з кімнати, не дивлячись на мене. За мить двері зачинилися, в замку повернувся ключ і стало тихо. 

Погано, було погано, що він знає про Марію… Але тепер я був впевнений, що він їй не зможе нашкодити.

Але краще б її вивезти з королівства, мені треба вийти звідси…

Ну хоч Гелена з Генрі вже мають бути в безпеці. Я достатньо відволік батька, щоб принаймні вони стали вільними від цього “обовʼязку”. 

Раптом я почув якийсь шум з коридору, здається, там щось відбувалось. Але я все так само не міг вийти.

Я підійшов до вікна і відчинив його. Тут було достатньо високо, четвертий поверх. Але я маю вибратися звідси. А виламування замка викличе надто багато шуму і приведе сюди охорону.

Я швидко взяв гроші і документи, а потім вже хотів лізти у вікно, як знову почув, що двері хтось відчиняє.

Невже батько здогадався, що я хочу втекти? Бляха…

Я сховав сумку з грошима і документами, коли двері відчинились. Але я побачив не батька…

— Привіт, думаю, тобі вже набридло тут сидіти? Я підготував карету… 

— Я маю забрати Марію… 

— Вона зникла, разом із твоєю сестрою і Генрі, — сказав Джеймс. — Твій батько лютує, збирається відправляти за ними погоню!