48. Генрі. "Другий шанс"

Забрати Марію — це було найменше, що я міг зробити для Артура в цю мить. Авжеж, хотілось би, щоб ми поїхали до Хеталії всі разом, але в таких обставинах це було неможливо. 

Артур знову врятував мене. Я навіть не думав, що Гелена погодиться, але вона погодилась.

Хоча, можливо, просто її свобода дійсно для неї важливіша за наші сварки. І справа не в тому, що вона щось до мене відчуває. 

Дорога на нас чекала неблизька. Марія заснула в кареті. Гелена ж дивилась у вікно і уникала навіть моїх поглядів, хоч ми і сиділи поруч.

В якусь мить я помітив, що вона обійняла себе за плечі. На вулиці похолоднішало, все ж, вже була ніч. Ми ж не збирались, а карета не була підготовлена для довгих поїздок, тут навіть ковдри не було. 

Я зняв з себе камзол і накинув Гелені на плечі. Вона була вдягнена набагато легше за Марію, яка була в повній закритій формі служниці. 

— Так має бути трохи тепліше, — сказав неголосно, коли наші погляди зустрілись.

— Дякую, — тихо сказала Гелена. Вона виглядала сумною і втомленою, це здавалося незвичним, адже зазвичай вона була бадьорою і впевненою в собі. 

— Знаєш, коли я закохався в тебе? Твій перший бал на честь повноліття. Тоді, коли нас познайомили. Я щойно побачив тебе, відразу зрозумів — ти та сама. Я був заворожений. На свій вік ти була такою розумною… І при цьому дуже красивою. 

— А я зовсім не пам’ятаю нашого знайомства, — сказала Гелена. 

— Ти вже тоді мала характер, тобі не подобалося, що тебе виставляли на показ, як якийсь обʼєкт, я бачив це в твоїх очах. Можливо саме цей вогонь протесту в твоїх очах заворожив мене. Бо просто красивих жінок багато. Але ти завжди була не просто красива. Ти завжди була сильною. Але я бачив, що через це ти була самотньою. І все це я бачив навіть практично не познайомившись з тобою, певно, це дивно? — я зазирнув їй в очі. 

— Ти дійсно ще тоді закохався в мене? — запитала Гелена. — Не просто хотів вигідного одруження? 

— Батько авжеж послав мене на бал саме з метою заворожити тебе. Я все ж був доволі видним хлопцем і бажаним нареченим для багатьох дівчат. І я планував виконати свій обовʼязок, як принц. Але коли побачив тебе, вже не думав про все це. Якби ти була не принцесою, але все одно була на балу, я б так само закохався в тебе, щойно наші погляди зустрілись. 

— Я закохалася в тебе як у простого хлопця, — замислено промовила Гелена. — Мені здалося це таким романтичним. Таким справжнім… Зараз відчуваю себе трохи обдуреною…

— Але як на принца ти не звертала на мене уваги… Я не хотів тебе обманювати, чесно. Просто хотів познайомитись ближче. Я багато років про це мріяв, — я торкнувся її долоні. — А потім ти сама не впізнала мене. Власне, тому я і подумав, що так можна ніби познайомитись з тобою заново. Зробити так, щоб ти дала мені другий шанс.

— Я розумію, що ти не хотів посміятися наді мною чи ще щось таке… Я дуже закохалася в тебе, — вона зітхнула. — Але тепер я така розгублена, і гадки не маю, що буде з нами далі… Чи твій батько погодиться прихистити нас із Марією? Може, не захоче псувати стосунки з моїм батьком? Я не хочу, щоб у тебе були неприємності через мене…

— Я нізащо тебе не залишу. І Марію теж. Артур став моїм найкращим другом і це не просто слова. Я маю потурбуватись про вас. І якщо Артур сам не розбереться з батьком, я поїду назад до вашого королівства, щоб йому допомогти. Але спочатку треба в будь-якому разі сховати Марію. Мій батько теж не має знати, що вона вагітна. Поки це можна приховати, це має бути секретом. Зараз їй краще прикидатись просто твоєю помічницею. 

 — Так, я нікому не скажу, у неї ще  невеликий термін, думаю, кілька місяців точно вагітність не буде помітна. В за той час ми щось придумаємо, щоб вони з Артуром були разом…