46. Артур. Партія в шахи

— Ви готуєте змову? — запитав батько, насупивши брови. — Хочете влаштувати державний переворот і привнести сюди ті нововведення, через які перестали народжуватись діти? Та вам відомо, яке покарання призначається за такі злочини?!

Він був дуже злий, я давно не бачив його настільки злим, як зараз. 

— Батьку, ми не готуємо переворот… — одразу сказав я. 

— Це Генрі тебе напоумив? — він подивився на Генрі. — Я не подивлюсь, що він принц! Якщо він зробив це, я…

Генрі вже відкрив було рота, але я заговорив перший: 

— Генрі тут ні до чого, це я. Я замовив цю штуку, а Генрі просто приглядав за мною!

Мені не можна було підставити Генрі в жодному разі. Батько був дуже злий, а коли він був злий, то ставав непередбачуваний. 

— А ти знаєш, чим за нашими законами карається такий злочин, який ти скоїв? Тобі відрубають праву руку! — погрозливо глянув на мене батько. — Зараз тебе посадять під замок, в потім буде суд! 

— Ні, ви не можете відрубати Артуру руку, це все я приніс! — тут же заступився за мене Генрі.

— Генрі це просто так каже, щоб ти мене не карав, — одразу сказав я.

— А Генрі доведеться повернутися додому, хай його батько сам з ним розбирається! — вигукнув батько. 

Ну, принаймні однією проблемою менше. 

— Але… — Генрі поглянув на батька. — Ваша Величносте, ви мене виганяєте? Я кохаю вашу доньку, ви ж були не проти нашого союзу…

— Я думав, що ви достойний претендент на руку і серце моєї доньки, а тепер змінив своє рішення! Я знайду їй іншого чоловіка зараз же, і вона вийде нарешті заміж! Вам треба покинути моє королівство негайно, йдіть збирайтесь в дорогу!

— Батьку, не гарячкуй! Ти ж так хотів цього союзу… 

— А тепер не хочу! Не бажаю, щоб ви похоронили королівство своїм вільнодумством! Престол отримає Річард! 

Я підтис губи. Зараз міг би сказати про Марію, але в таких обставинах, коли я замкнений і не можу навіть приглянути за нею, це надто небезпечно. Та і батько може ще більше обізлитись на Генрі за це. 

Мені було треба, щоб він спочатку відпустив Генрі і той поїхав, щоб батько не звинуватив його в тому, що він видав мою Марію за свою кузину Марі.

Тому я закусив губу і промовчав. 

Королівство в цю мить було не таким важливим для мене. 

— Генрі, — я поглянув на друга. — Їдь в Хеталію, так дійсно зараз буде краще. 

— Але я не можу покинути тебе в біді! І не хочу залишати Гелену!

— Я розберусь з цим, а щодо Гелени… Подумай добре, що треба зробити, — я не міг сказати цього прямо при батькові, але сподівався, що Генрі зрозуміє мій натяк. Принаймні, їм треба було поговорити. — Іди, зараз же, — я вказав йому на двері. — Зберись і їдь, — додав тут же.

Чи зрозуміє він що я маю на увазі, я не знав. Як і не знав, що на такий варіант скаже Гелена. Але якщо вона його кохає, то вони це зроблять. Сестра мала сильний характер, як і я. Вона не боялась порушувати правила, якщо це було потрібно. 

— Добре, — він кивнув і додав тихіше, щоб чув тільки я. — Я впевнений, що твій батько змінить гнів на милість, як трохи охолоне. Скоро зустрінемося знову. 

Ми потисли руки і Генрі вийшов з моїх покоїв. Мені треба було відволікти батька ще на деякий час, щоб все пройшло так, як я хотів.

— Тату, памʼятаєш, коли мені було шістнадцять, ти обіцяв мені, що якщо я виграю у тебе в шахи, ти виконаєш будь-яке моє бажання?

Я згадав це не просто так. Я все ще був не рівнею батькові в шахах, але ми не грали багато років, тож я не знав, на якому він зараз рівні. А я сам тренувався з того моменту доволі багато.  Мені треба було відволікти його зараз. Ніхто не потривожить нас, якщо ми будемо грати. І якщо гра затягнеться, Генрі встигне зробити задумане, і батько не встигне зреагувати. 

— Знайшов час згадувати минуле, — буркнув батько. — Краще б подумав про своє майбутнє без руки і без трону!

— Ти тоді сказав, що я можу попросити про реванш будь-коли, — продовжив я. — Я хочу його зараз. 

Хай думає, що я хочу не дозволити йому відрубати мені руку. Я знав, що не виграю скоріш за все. Але я став більш гідним йому суперником за ці роки, в цьому я не сумнівався. 

— Думаєш обхитрувати мене? — насупився батько. — Нічого не вийде! Ти програєш все одно! 

— Подивимось…