45. Марія. Розмова з Геленою

Коли я розплющила очі, то побачила, що лежу на ліжку в якійсь незнайомій мені кімнаті. Все моє тіло боліло, хоча може, то мені лише так здавалося… Я сіла на ліжку і озирнулась навколо. Потім встала й підійшла до дверей. Смикнула ручку, та двері були зачинені. Підійшла до вікна — та на ньому були грати. Отже, мене замкнули тут, і мали невдовзі стратити. Я згадала розлючене обличчя короля і відчула, як мені стає холодно. Сіла на ліжко, загорнулася в ковдру і розплакалась, бо згадала, що й Артур потрапив у немилість до батька. Тепер він не зможе прийти мені на допомогу…

Раптом я почула, як у замку повертається ключ і напружилась, повернувшись до дверей. Очікувала. що зараз з’являться слуги. які поведуть мене на шибеницю. Але в дверях стояла Гелена. 

— Ти як? — вона підійшла до мого ліжка. 

— Добре, — невпевнено сказала я. — Пані Гелено, що зі мною зроблять? Мене стратять? 

— Мене не пускають до Артура. Батько дуже злий, — вона зітхнула. — Але він дозволив мені зайти до тебе. Думаю, він хоче, щоб я дізналась все про ваші стосунки і розповіла йому. А я ще думала, що у мене з Генрі проблеми… Дійсно, все пізнається в порівнянні. Розкажи мені все. Я подумаю, як допомогти. Хай Генрі мене і обманув, але я готова була бути з ним не принцем. Тож я розумію вас з Артуром.

 — Я вагітна, — зізналась я. — Ми з Артуром хотіли про все розповісти вашому батьку, не збиралися це приховувати, просто він не встиг… Тепер Його Величність не пробачить йому… Я готова понести покарання, аби з Артуром все було добре…

— Ти вагітна? — здивувалась Гелена. — Якщо це правда так… Батько має вас прийняти. Зараз він певно говорить з Артуром. Якщо той все правильно подасть, то все буде добре. Батькові треба спадкоємець. Ні в мене, ні в Річарда і близько нема подібного. Тож батькові доведеться тебе прийняти, щоб династія не перервалась.

 — Але, певно, він не дасть нам бути разом… Я не рівня Артуру… Ми обоє помилялися, коли думали, що Його Величність дасть дозвіл на наш шлюб… Мабуть, він відправить мене в якийсь монастир, а після народження дитини просто забере її до палацу…

— Нічого такого не трапиться, — вона насупилась. — Артур теж неправий. Він мав раніше йому сказати. Хоча, я розумію, чому він так зробив. Це теж був захист. Бо щойно всі дізнаються — ти станеш мішенню як для зовнішніх, так і для внутрішніх ворогів корони, а не тільки Артура. 

 — Артур не хотів нічого поганого, він просто захищав мене, — я зітхнула. — Мені дуже шкода, що через мене у вашого брата стільки проблем…

— Ти ж правда кохаєш його, так? Раніше я б нізащо не прийняла такі стосунки, — зізналась Гелена. — Але чим я краща… Я була готова втекти з Генрі, коли думала, що він простий посол… 

 — Так, дуже кохаю, — зізналась я. — Готова на все, щоб лише залишитися поряд з ним… Мені ніколи не буде потрібени ніхто інший, лише Артур…

Сльози покотилися з моїх очей, бо я подумала, що можу більше ніколи не побачити його. 

— Не плач, — вона обійняла мене. — Мій брат придурок, але він має з цим розібратись. І батько нічого йому не зробить, хоч і погрожував. Все ж, Артур перший кандидат на престол зараз. Особливо якщо врахувати твою вагітність.

 — Його Величність не відрубає йому руку? — з надією запитала я. 

— Я спочатку теж злякалась через це. Але батько не зробив цього одразу, — зауважила Гелена. — Він просто замкнув брата в його покоях. А раз він не зробив цього одразу, думаю, вже і не зробить. Скоріше, він хотів його налякати. Я зараз же скажу Артуру, щоб він негайно зізнавався про вас і вагітність. І тоді батькові взагалі буде не до тих покарань за радіо.

 — Дякую вам, пані Гелено, — сказала я. — Буду вашою боржницею, якщо вам щось потрібно буде, можете на мене розраховувати… Якщо Артур переконає батька і ми зможемо бути разом, я буду найщасливішою людиною на світі! 

— Ти мене теж прикривала… Хай ці двоє і так все знали, — буркнула вона. — Вважай, що в цьому замку в тебе точно є одна союзниця….