44. Марія. Викриття

Цього дні було вже по-літньому спекотно, і Гелена вийшла з книгою на веранду, вмостилася там в кріслі, а мені наказала принести морозива. Я пішла на кухню, а коли повернулася з тацею, на якій стояла вазочка з морозивом, побачила, що Гелена вже не сама, до неї прийшов Генрі. Я зупинилася трохи віддалік, не бажаючи їм заважати, а ще мені було цікаво дізнатися, про що вони говорять. 

— Гелено, кохана, — голос Генрі звучав схвильовано. Він взяв її за руку і зазирнув їй в очі і став на одне коліно, а потім дістав з кишені коробочку. — Я кохаю тебе більше за все на світі і моя єдина мрія — щоб ми все життя були разом. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Але я не розповів тобі дещо. Та щойно ти глянеш на цю обручку, ти все зрозумієш, — в цю мить він розкрив коробочку. 

Гелена усміхалася, закривши книгу і слухаючи його, та щойно вона зазирнула в коробочку, усмішка зникла з її обличчя. 

— Що це? Звідки ти взяв цю обручку? — запитала вона вражено. 

— Мила, я не зміг сказати тобі правду при зустрічі… Ти не впізнала мене, але ж я тобі сподобався… тож ми з твоїм братом вирішили не казати тобі одразу… Але я — Генрі, спадкоємний принц Хеталії. І я безмежно кохаю тебе. Це ж не стане на заваді? Хіба ж це не на краще? Всі наші родичі будуть тільки за цей шлюб. 

Гелена відразу зблідла і підвелася з крісла, відкинувши книгу, яку читала. 

— Ти весь час обманював мене! — вигукнула вона. — Для тебе було важливо укласти цей шлюб будь-якою ціною, що ж, ти майже досягнув бажаного! Але тепер я розчарувалася в тобі! Йди геть, я не хочу більше тебе бачити!

Я зітхнула. Мені подобався Генрі. він був такий добрий і веселий, і зараз, дивлячись, як він засмутився, мені було шкода його. Можливо, Гелена трохи заспокоїться і передумає? Адже було видно, що Генрі дійсно її кохає, а не прикидається…

— Але Гелено, ти не сприймала мене навіть як людину, коли я був принцем! Ти навіть не запамʼятала, як я виглядаю, — сказав він трохи ображено. — Я не збирався тебе обманювати. Я хотів приїхати, як принц. Ти сама мене не впізнала і тоді я подумав, що може, якщо ти дізнаєшся, яка я людина, то я тебе зацікавлю! І справа зовсім не в шлюбі… 

 —  Ти мав мені сказати! Виходить, ти весь час обманював мене, спільно з Артуром! Двоє людей, яких я вважала найближчими мені, свідомо мене дурили такий тривалий час! І ти сподіваєшся, що побачивши обручку з гербом Хеталії, я стрибатиму від радощів? Ти дуже помиляєшся, любий принце!  Ви й батька сюди приплели, у цю інтригу? Вони там з Джованною тепер потішаються з мене! 

— Ну, твій батько зрозуміло що впізнав мене… Але це не була його ідея, Гелено…  Чому ти могла прийняти мене як посла, а як принца не можеш?!  — він після цієї фрази став говорити вже тихіше. — Хіба це справедливо? Хіба твої почуття залежать від того, хто я? — Генрі зітхнув. — Може, у тебе і немає тих почуттів, а просто є принцип, що ти не можеш бути з принцем? 

 — Як ти смієш так говорити? — Гелена затулила обличчя долонями, і тепер її голос звучав приглушено від ридань. — Я так сильно кохала тебе.ю готова була втекти з тобою, відмовитися від  свого титулу! Якраз сьогодні я хотіла запропонувати тобі цю втечу, ми поїхали б десь у дальні королівства, де життя вільніше, і жили б як прості смертні, а ти все зіпсував! Своїм дурним зізнанням! Я тепер почуваюся осоромленою! Всі будуть сміятися з мене…

— Що такого смішного в тому, щоб вийти за спадкоємного принца? Не кохала ти мене, раз для тебе "осоромлення" таке страшне! Я хотів зізнатись, просто знав, що ти вперта, як віслючка і що буде отаке!

Раптом я почула, як за моєю спиною  рипнули двері. 

— Гелено! Гелено, ти де? — почувся голос короля. 

Гелена вийшла з веранди, гордовито задерши голову, Генрі вийшов за нею. 

Я хотіла втекти, щоб не зустрітись з королем поглядом, але не встигла.

— Гелено, твій брат порушив закон і я покараю його відповідно! За таке і на шибеницю потрапити можна! Але він мій син… Я відрублю йому руку!

 — Хто, Артур?  — Гелена, здавалося, забула про сварку з Генрі і налякано глянула на нього.  — Генрі, скажи щось! Це якась помилка! 

— Так, Артур! — вигукнув король і раптом його погляд спинився на мені. — Стоп… А хто це біля тебе? — він окинув поглядом мій вигляд. — Це — твоя служниця, Гелено? — його очі розширились. 

 — Так, це моя служниця, але до чого тут вона? — роздратовано промовила Гелена. — Що накоїв Артур, чому ти збираєшся відрубати йому руку?!

— Генрі, ти привів цю дівчину на бал в якості своєї кузини! Ви всі обманули мене! — взревів король. — Ти підеш на шибеницю! — тепер вже розлючено поглянув на мене. — За звʼязок зі спадкоємним принцем і обман корони!

Я відчула, що в мене перед очима все пливе і ноги підкошуються. Здавалося, от-от втрачу свідомість. Останнє, що я відчула, це як мене підхопили руки Генрі…