43. Артур. Невчасний візит

Лікар не пустив мене до кімнати огляду. Ну, він мене авжеж не впізнав, тож діяв згідно протоколу, певно. 

А коли все закічнилось, мене впустили.

Марія вже злізла зі спеціального стільця і сиділа перед лікарем.

— Ну що у вас тут? — запитав трохи нетерпляче. Все ж, я хвилювався.

— Можу вас привітати, — сказав він. — Ваша супутниця дійсно вагітна. Але потрібно ретельно дотримуватися рекомендацій, яких я дам, адже відомо, що далеко не всім вдається виносити дитину… Хоча у вашому випадку шанси хороші…

— Вона здорова? — тут же запитав я. — Дитина. Ну і Ма… Марі теж? — я вирішив, що краще не казати реальне імʼя Марії. Але на думку першим спливло імʼя, яке їй дав Генрі для балу.

 — Так, наразі я не знайшов ніяких відхилень… Але пані Марі треба багато відпочивати, гарно харчуватися і уникати будь-яких хвилювань… Подбайте, щоб вона завжди почувалася комфортно…

З цим я мав деякі сумніви. Бо коли ми розкриємо все перед батьком, комфорту у Марії буде мало… Я це розумів.

— Дякую вам, коли їй тепер приходити і як часто, щоб спостерігати вагітність? 

 — Якщо будуть якісь скарги, приїздіть одразу, — сказав лікар. — Якщо ж самопочуття пацієнтки добре, то чекаю вас через місяць…

— Дякуємо, лікарю, — я залишив йому грошей і ми вийшли з кабінету.

Потім, коли вже сіли в карету і поїхали назад, я сказав:

— Я тепер трохи хвилююсь. Він сказав, що тобі не можна хвилюватись, а те, що ми зробимо… Воно точно не додасть тобі спокою. І в замку багато людей буде налаштовано проти нас. Ну, я сподіваюсь, батько все ж не буде розповідати правду навіть коли дізнається, щоб себе не осоромити. 

 — Я буду старатися зберігати спокій, що б не сталося, — серйозно відповіла Марія. — Головне, що ти будеш поруч зі мною, нам не доведеться бачитись крадькома. Заради цього я готова до будь-яких випробувань…

— Ну, це я тобі точно гарантую, — я чмокнув її в губи. — Добре, значить, час продумати, як ми розкажемо все королю…

***

Коли ми повернулись до замку, то я вийшов з карети раніше, а Марію підвезли практично до замку.

Я прогулявся далі пішки, це зайняло більш ніж півгодини.

Вирішив порадитись ще з Генрі щодо того, як зізнатись батькові.

А ще хотів перевірити ту штуку, радіо. 

Генрі зі своєї палати вже, як виявилось, пішов, і був в своїх покоях. А Гелена від нього так і не відходила. 

Радіо я взяв з собою. 

Коли я зайшов до Генрі, то побачив, що вона сама прибирала зі столу після обіду, що для сестри була надзвичайно дивним. Вона завжди все довіряла слугам. 

Коли Гелена мене побачила, вона трохи почервоніла. 

— Ми хотіли поговорити на самоті, без слуг, — сказала вона.  — Навіщо ці умовності, правда?  

— Я хотів дещо обговорити з Генрі, — я вказав на сумку в моїй руці. Показувати Гелені радіо не хотів. Бо це могло втягнути її в неприємності, все ж, техніка заборонена в замку. — Але якщо я невчасно, можу прийти потім. 

— Звісно, я не буду вам заважати, — все ж Гелена виглядала трохи ображеною, що у нас з Генрі є від неї секрети.  — Буду в себе, Генрі, якщо я буду потрібна, покличеш мене..

— Не ображайся, будь ласка, — він чмокнув її в щоку. — Там дещо не дуже законне. Тому тобі дійсно краще в це не лізти. Але за пару годин я прийду за тобою, добре?

 — Незаконне? А це не може бути небезпечно для вас? — вона похитала головою. — Будьте обережні, у замку повно шпигунів! 

— Ні, не переживай, воно ніяк нам не нашкодить, — Генрі усміхнувся. — Все буде добре. Про це тільки ми знали. Дякую тобі, Гелено, ти найкраща, — він знову поцілував її.

Я закотив очі. Сестра почервоніла, щось пробурмотіла під ніс і вийшла. 

— Ну що, спробуємо включити цю штуку? Тільки треба піднятись вгору, на башту. Я прочитав, що найкраще сигнал може ловитись на найвищих точках. 

 — Так, ходімо, мені вже цікаво, що ми почуємо, — очі Генрі горіли цікавістю. 

***

Налаштування зайняло доволі багато часу. Не годину і не дві, навіть не пʼять. Але коли ми нарешті почули викривлені голоси, я був у захваті.

— Прокладено нову залізницю, за допомогою якої до будь-якого віддаленого куточка країни можна дістатися зі столиці всього за пару годин… 

— Ти чув? Вони відновили залізницю! Я бачив креслення потягів в книгах, які читав! Це неймовірно! Як вони це зробили?.. Я б хотів побачити ті заводи… 

 — Так, у тих королівствах, на відміну від наших, почали відновлювати технології минулого, — зітхнув Генрі. — Якби нам швидше сісти на трон, ми б теж могли це робити, і тоді людям легше б жилося…

Але саме в цю мить, коли Генрі сказав ці слова, двері до кімнатки в башті раптом відчинились.

Ми обоє повернули голови і побачили короля, який невдоволено дивився на нас. Біля нього, позаду, стояв і мій брат.