40. Артур. Випадок в дорозі

#перед відʼїздом

Перед відʼїздом в Південні провінції батько послав до мене слугу, який передав, що король хоче мене бачити. 

Я здивувався, бо ж по поїздці всі деталі вже були оговорені. Але можливо він хотів запитати, як просуваються справи у Гелени і Генрі. 

Я прийшов до нього в покої, він чекав на мене в першій же кімнаті. 

— Привіт. Я хотів поцікавитись, що ти думаєш про кузину Генрі. Вона зацікавила тебе, як я розумію? 

Моє серце забилось частіше. Це була частина плану — ввести Марію в родину через "Марі", принаймні поки ми не підтвердимо вагітність. 

— Так, зацікавила, — я кивнув. Намагався, щоб мій голос не видав хвилювання. 

— Ти не збираєшся нанести їй візит, познайомитися з її родиною? — він уважно поглянув на мене. Певно, це означало, чи я маю щодо “Марі” серйозні наміри. 

— Зараз трохи багато роботи, ти знаєш. Сам же відправив мене в Південні провінції сьогодні. Але що як навпаки вона приїде сюди після моєї поїздки? Я б не хотів дуже надовго залишати столицю в такі неспокійні часи. 

— Так, запроси її, ви ж листуєтесь? Напиши, хай приїздить, Гелена, може, подружиться з нею… До речі,  вони з Генрі дійсно зблизились, але, може, вже час відкрити їй правду? 

— Так, я теж кажу про це Генрі, — я кивнув. — Але він переживає, що Гелена образиться. Тому все відтягує. 

 — Просто якщо все розкриється, і вона дізнається не від нього — це може дійсно її вразити. В замок навідуються люди, які знають спадкоємця Хеталії в обличчя, ти не думав про це? 

— Добре, я поговорю з ним, — я зітхнув. — Впевню, щоб вже точно не відтягував. Якраз обговоримо про це з ним в дорозі. Дякую, батьку…

***

Коли ми вже їхали до провінцій, я дійсно вирішив підняти цю тему. 

— Генрі, вже навіть батько переживає, що тебе хтось впізнає раніше, ніж ти зізнаєшся Гелені. 

— А хто мене може впізнати? — безтурботно відповів він. — Наче тут, у твоєму королівстві, немає моїх знайомих…

— Але до нас приїжджають посли. І не тільки. Я розумію, що тобі сподобалось безтурботне життя прислуги, але справа в сестрі. Чим довше обманюватимеш, тим більше вона злитиметься потім. Аби ж не наробила дурниць… 

 — Все, коли повернемось із цієї поїздки, обіцяю їй зізнатися, — запевнив мене Генрі.  — Може, прямо після цього вручити їй обручку? Як ти думаєш, це не буде занадто?

— Може тільки це тебе і врятує від її гніву. Щоб вона бачила, що ти не сміявся з  неї, а робив це все саме тому, що у тебе були серйозні наміри, — я кивнув. — Гелена може і сильна, але все одно жінка. А для жінок такі речі дуже важливі. Повір, я дуже хочу, щоб у вас все було добре. Не хочу, щоб батько видав її заміж силою. Тож постарайся не зіпсувати все. 

 — Так, я все добре продумаю і зроблю їй пропозицію, — він усміхнувся. — Хочу. щоб у нас було найгучніше весілля, щоб усі знали про те, який я щасливий! 

— Ну і добре. Сподіваюсь, більше ніяких відмовок не буде, — я теж усміхнувся…

***

Здається, я задрімав в дорозі, але різкий рух карети в сторону і удар головою об стінку розбудив.

— Артуре! Лягай! 

Я не встиг навіть толком прокинутись, коли Генрі накинувся на мене, збиваючи з лавки на підлогу карети. 

А потім почув звуки пострілів. А ще за мить побачив на плечі Генрі кров…