38. Артур. "Ти потрібен мені і дитині"

Я, авжеж, читав про радіо. Але ніколи не бачив такої техніки. 

— І як ти її поремонтуєш у нас? У нас немає таких спеціалістів, хіба що їхати до провінцій на кордоні… — сказав я з сумнівом. — Хоча, можливо в столиці і є хтось в підпіллі, хто займається подібним.

 — Я знаю одного чоловіка, який зможе це зробити, — Джеймс усміхнувся. — І тоді  одну таку штуку я дам тобі, другу залишу в себе, і ми зможемо випробувати, як воно працює. Хоча треба дуже обережно, бо якщо хтось донесе на нас, можуть бути неприємності… Адже всі речі з минулого заборонені і мають перебувати під охороною таємної служби…

— Цікаво, тоді займешся цим? Але будь обережний. Не хочу, щоб ти постраждав. Хоч ти і лорд, але сам знаєш, сина лорда Філіпа за подібне лишили руки… — я здригнувся, коли згадав те показове покарання. Батько інколи навіть лякав мене. — А якби він не був з родини лордів, могли б і вбити. Також показово. 

 — Я вмію бути обережним, та й слуги у нас в маєтку всі надійні, важливо, щоб тут, у палаці, ніхто не шпигував за тобою… Не хочу, щоб ти через мене впав у немилість у свого батька…

— Все буде добре, — я кивнув. — Якщо ми будемо обережними. Але я б хотів не тільки читати про минуле, але й дізнатись більше про теперішнє більш далеких країн. Тож довіряю тобі полагодити цю штуку. 

 — Добре, займуся цим. Потім повідомлю тобі, коли все буде готове, — Джеймс підморгнув мені. — І ми зможемо спілкуватися з  нашими друзями, які живуть далеко звідси. 

— До речі, в яких краях ти мандрував цього разу? Батько нещодавно казав, що в деяких провінціях почались заворушення. Ти щось бачив? 

 — Я чув, що ніби на Півдні був якийсь бунт, але сам я повернувся з Півночі тому не дуже освідомлений, як там розвивалися події. Здається, повстання вдалося придушити…

— Батько відправляв брата туди, здається. Чи хотів відправити. 

Я зрозумів, що останнім часом мало цікавився політикою, все тому що весь вільний час проводив з Марією. І на обовʼязки принца трохи забив. 

 — Мабуть, Річард був не в захваті від цієї ідеї, — Джеймс усміхнувся. 

— Він боявся, що його там вбʼють, — я кивнув. — Але я думаю, що родина має туди поїхати, це важливо. Можливо, я навіть сам викличусь. Поговорю з батьком.

 — Я можу поїхати з тобою, — тут же сказав він. — Тобі потрібна надійна людина поруч. 

— Так, це було б непогано, — я кивнув. — Добре, тоді так і зробимо. Тоді завтра після того, як я зустрінусь з батьком, почнемо збори…

***

Коли Джеймс пішов, я одразу пішов до Марії.

— Вибач, що так довго. Чула, про що ми говорили? 

 — Так, — вона кивнула. — Ти дійсно хочеш їхати в південні провінції? Там може бути небезпечно…

— Навіть якщо так, хтось мусить робити це. Якщо не брат, то хто залишається? Не Гелену ж туди відправляти... — я торкнувся долонею її щоки. — Якщо є повстання, то люди невдоволені нами. Можливо, вийде дізнатись, як покращити ситуацію і примиритись з ними. 

— Добре, тільки будь обережний, будь ласка, — вона обвила мою шию руками і пригорнулась до мене.  — Ти потрібен мені і… нашій дитині…

— Нам треба встигнути зʼїздити до лікаря перш ніж я поїду. Або вже почекати ще тиждень, поки я розберусь з проблемою, чи хоч зрозумію її і почну вирішувати. 

 — Як тобі буде зручно, — вона трохи сумно усміхнулась. 

— Ти теж маєш казати, якщо хочеш щось. Я хочу, щоб ми були рівними, Маріє. Мені не треба просто слухняна дівчина. Я хочу, щоб ти завжди ділилась тим, що тебе хвилює, і ми шукали компроміси. 

 — Мені хочеться, щоб ми вже швидше могли бути разом, ні від кого не ховаючись, — з надією сказала вона.  — Це головна моя мрія!

— Щойно підтвердимо вагітність, ти будеш в безпеці і можна буде сказати, — я поцілував її. — Я теж мрію про це, сподіваюсь, це скоро трапиться…

В цю мить я навіть не підозрював, наскільки все закрутиться далі і наскільки моя наступна поїздка змінить буквально все….