36. Артур. "Ми маємо втекти"

Генрі розбудив мене з самого ранку. Ну, я не знав, що це був Генрі, але коли хтось почав дуже нахабно і довго стукати в мої покої, у мене не було варіантів, на кого подумати, крім Генрі.

Батько б зайшов, якби я не відчинив. Гелена б не була такою аж занадто енергійною. Слуги також не дозволили б собі подібного.

Коли я відчинив двері і він зайшов всередину, то одразу сказав:

— Я не зміг! Артуре, я не зміг їй сказати! Вона знову згадала моє справжнє я прямо перед тим, як я хотів сказати! І  сказала що я, та і взагалі всі принци — нікчеми. Як я міг після того їй зізнатися? 

— І що ти зробив? Це мав бути хороший момент, бал. Що тепер будеш робити? Чим довше будеш відтягувати зізнання, тим гірше. Вона ж вже закохана, — я зітхнув. 

 — Сказав, що справжній принц попросив мене помінятися з ним одягом, — трохи винувато промовив Генрі. — Я побоявся, що якби зізнався прямо на балу, Гелена б розлютилася, а коли вона сердиться, то краще, щоб це було сам на сам… Ти ж знаєш, яка вона запальна… Тож, я думаю гарно все організувати, якийсь романтичний вечір наодинці, свічки, квіти… І тоді я простягну їй обручку і зізнаюся, хто я насправді…

— Наголошуй на тому, що просто був давно в неї закоханий, тому все це придумав. Ну або звали все на мене, — запропонував я. — Що я це запропонував. В принципі, це ж правда. Я запропонував, а ти просто хотів ще один шанс. Може, так частина її злості піде таки на мене. 

 — Добре… Я сподіваюся, вона вибачить мене. Адже Гелена мене кохає, а я її, ми будемо щасливі, коли зможемо одружитися…

— От не знаю, чи дасть вона так просто забрати себе з з замку і країни, — додав я замислено. — Коли віз тебе сюди, так далеко не думав. Але у вас з правами жінок ситуація така ж, як у нас, плюс-мінус. До речі… Якщо у вас народиться дитина… 

До мене дійшло. А що як Гелена народить раніше за Марію? Що тоді буде? Так, я сказав Генрі не спати з нею і він ніби тримає слово, але… 

 — Я вирішив, що не буду поспішати з дітьми, — сказав Генрі, ніби прочитавши мої думки. — Гелену лякає ця тема, видно, смерть матері психологічно травмувала її. Тому лише коли вона сама захоче…

— Так, я знаю, що її це лякає, — я зітхнув. Мені дійсно здавалось, що найбільшим каталізатором того, що сестра займалась правами жінок був саме факт смерті матері через постійні вагітності. — Я радий чути, що ти не будеш її підганяти. Бачу, ти дійсно її кохаєш. Це добре. Принаймні, я зможу бути за неї спокійний, — кивнув я. 

 — Так, для мене головне — добробут самої Гелени. А діти… Ми ще обоє молоді, колись вонться. На щастя, я в батьків один, тож ніяких умов щодо спадкування престолу мені не ставили. 

— Ти мене дійсно порадував, — я усміхнувся. — Мені в цьому плані важче. Мені потрібна дитина, щоб я міг взагалі бути з Марією. Навіть не як спадкоємець престолу. Інакше хтозна, що батько може зробити. 

 — Так, Гелена мені розповідала щодо вимоги твого батька, співчуваю, — спохмурнів Генрі.  — Сподіваюсь, у вас все вийде, і ви одружитесь з Марією. Ви така гарна пара! 

— Я дуже кохаю її, — зізнався я. — І зроблю все, щоб у нас вийшло…

***

Майже одразу, як пішов Генрі, до мене знову прийшли. Цього разу це була моя сестра. 

Я був радий, що вони не пересіклись, хоча навіть якби це трапилось, тут не було б нічого дивного, бо Генрі мій друг і по легенді для Гелени.

Коли вона зайшла, то виглядала схвильованою. 

— Привіт, щось трапилось? — запитав я одразу. 

 — Так, — кивнула вона. — Я зрозуміла, що  кохаю Генрі. Але батько не захоче, щоб ми були разом… Він  сьогодні знову говорив про спадкоємця Хеталії, та як у нас все гарно складеться… А я не хочу більше чути про принца! Я вирішила, що ми з Генрі маємо втекти! Ти нам допоможеш?