35. Марія. З леді - знову у служницю

Це був найщасливіший день у моєму житті. Тому що я зрозуміла, що нічого неможливого немає, я справді можу стати дружиною Артура.

— Але я маю повернутися раніше,  щоб, перш ніж Гелена піде до своїх покоїв, перевдягнутися в свій звичайний одяг, —  трохи з жалем сказала я. 

— Добре, — кивнув Артур. — Ми зробимо так. Завтра я скажу батькові, що обрав тебе, і що хочу, щоб ти залишилась в замку. 

 — Але як я встигатиму бути і служницею і твоєю нареченою? — здивовано запитала я. 

— Ми ж казали, що звільнимо тебе… Добре, давай не так, — погодився він. — Давай "Марі" поїде додому на трохи. Щоб ти як Марія встигла без підозр звільнитися і "піти" працювати в інше місце. 

— Але це зараз, в масці, вони не впізнали мене, та що буде, коли я зніму маску і вони побачать моє обличчя? — мене охопила тривога. 

— Так, побачать, але ще не зараз. Тому нам треба, щоб ти завагітніла. А всі ці ігри тільки для того, щоб мене не сватали далі поки що. Коли ти завагітнієш, ми підемо ва банк. До того часу я буду "листуватись" з Марі. 

 Мені знову стало страшно. А раптом я не зможу завагітніти? Поки що я не відчувала жодних змін у своєму організмі. Якщо цього не станеться,  наші з Артуром плани так і залишаться нездійсненними мріями… Але зараз мені не хотілося думати про це…

Ми ще потанцювали, трохи перекусили, а потім я все ж покинула бал. Відчувала сум, знімаючи чудову сукню і виймаючи шпильки, які скріплювали зачіску. Коли вже вдягнула сукню служниці і поглянула на себе у дзеркало. я здалася собі зовсім нецікавою. Але подумала, що це ненадовго. Скоро мені все ж вдасться завагітніти, і я буду разом з Артуром. 

Ледве встигла увійти до своєї кімнатки, як почула, що відчинилися двері і пролунали легкі кроки Гелени. 

 — Маріє, ти спиш? — нетерпляче гукнула вона. — Допоможи мені перевдягнутися. Цей корсет — таки незручна штука! Коли я стану королевою, то введу якусь інакшу моду…

Я вийшла, позіхаючи, вдаючи, що дрімала. 

Заходилася розв’язувати шнурівку на її сукні. 

— Як минув бал, міледі? — поцікавилась у неї.  — Я бачу, ви в гарному настрої…

— Генрі прийшов на бал, — вона усміхнулась. — Я провела весь вечір з ним. 

 — Рада, що ви гарно провели час, — я усміхнулась їй у відповідь. — А ваші брати знайшли собі пару?

— Бачила Артура в компанії якоїсь дівчини. Хотіла до них навіть підійти, але… — вона почервоніла. — Ну, загалом. 

 — Цікаво, хто ж його обраниця, — продовжувала грати роль допитливої служниці я. 

— Хтозна… А от Річард танцював щоразу з іншою дівчиною, ніби у нього було завдання таке — потанцювати з усіма можливими кандидатками в наречені, — вона закотила очі.

 — Cподіваюся, він теж когось обере, — сказала я. — І Його Величність буде задоволений…

Подумала, чи не сказати, що хочу звільнитися. Але потім все ж вирішила, що це надто рано, от уже коли я точно знатиму, що вагітна… А поки що мені хотілося бути ближчою до Артура, бачити його хоча б звіддалік, бо якщо я піду з замку, то це може бути проблематичним. Та й мама буде знову наполягати, щоб я йшла в монастир…

Ні, мені потрібно залишитися тут до того моменту, коли Артур не оголосить мене своєю нареченою. Я сподівалася, що цей день не за горами…