33. Марія. Знайомство з королем

Я дуже хвилювалася, але старалась не показати цього хвилювання.  Та й Генрі, перед тим, як ми увійшли до залу, підбадьорив мене, сказавши, що я виглядаю неперевершено, значно краще, ніж його справжня кузина, яка не вирізнялася вродою. 

 — Мені все ж трохи страшно, що Гелена впізнає мене, — пошепки сказала я .  -0 Навіть не знаю, що тоді робити….

— Тобі не варто переживати. Я тебе не впізнав, хоч і бачив щойно! Ти дуже гарна. Ну, але авжеж Гелена для мене найкраща. 

 — Ви її попередили, що будете в одязі принца? — поцікавилась я. 

— Чесно кажучи, ні, я сказав, що знайду спосіб прийти… Ну, сьогодні все поясню, — відповів Генрі. — Я переживаю, як вона відреагує, коли я розповім їй правду. Певно, поки що дійсно просто скажу, що домовився з принцем.

 — Так, краще не робити прямо на балу, бо тут багато сторонніх очей і вух, — я глибоко вдихнула. — Ну все, треба заходити…

І ми увійшли до зали. Спершу я була трохи осліплена яскравим світлом і оглушена музикою та гудінням розмов, мені було страшно підняти очі, бо здавалося, що всі присутні витріщаються на мене. Але все ж згадала, як мене вчили, випрямила поставу і з усмішкою на губах озирнулася навколо. Побачила, що насправді майже ніхто на мене не дивився. Тут було багато знатних дівчат і чоловіків, і хоч деякі з чоловіків витріщалися на мене, думаю, їх просто приваблювала моя зовнішність, але жоден з них мене не впізнавав. Ми пройшли залою, розкланюючись із тими, хто йшов назустріч, а тоді я побачила Артура, і мені відразу стало легко. 

Генрі підвів мене до нього і з усмішкою сказав:

 — Друже, дозволь тобі відрекомендувати мою чарівну кузину Марі!

Артур вражено дивився на мене.

— Міледі, дозвольте поцілувати вашу руку, — він простягнув до мене долоню. 

 — Дуже приємно познайомитися з вами, мілорде, — сказала я, і вклала свою долоню в його, а він ніжно торкнувся до неї губами. 

— Мені теж дуже приємно… Ви дозволите запросити вас на танець? — запитав він одразу, бо ми почули, як музики заграли повільний вальс. 

 — Так, залюбки, — усміхнулась я, відчуваючи, що моє серце забилося вдвічі швидше, і всі навколо ніби зникли, залишились тільки ми двоє і чудова музика…

Він взяв мене за талію однією рукою, а іншу мою руку вклав в свою долоню і ми почали рухатись в такт музиці разом з іншими парами в красивих убраннях.

— Ти прекрасна, як справжня принцеса, — прошепотів він мені на вухо.

— Ти теж такий красивий, — відповіла я так само пошепки. — Всі ці дівчата так дивлятться на тебе, немов готові з’їсти…

— Але я не дивлюсь на жодну з них, мене цікавиш тільки ти… — коли він шепотів ці слова, його губи ніби випадково торкнулись мого вуха і я відчула, як по всьтому моєму тілу розбіглися мурашки. 

— Здається, до нас іде король, — сказала я злякано. Його Величність і справді наближався до нас у супроводі своєї фаворитки Джованни. Я відчула. як мені стає холодно, ніби крижаним вітром обдало оголені плечі. Раптом мене зараз викриють і виженуть з замку, або взагалі накажуть стратити? 

— Він тебе не впізнає, не переживай, тримайся впевнено, але покірно, бо він король. Все буде добре, — заспокійливо сказав Артур. 

 — Добре, я кивнула. 

Король уже порівнявся з нами, і я присіла в реверансі, як мене вчила фрейліна Гелени, з котрою домовився Генрі. 

Він оглянув мене з ніг до голови і назад.

— Артуре, бачу, ти знайшов собі красиву супутницю. Познайомиш нас?

— Це леді Марі, кузина Генрі з Хеталії, — одразу сказав Артур. — Вона чарівна, погоджуєтесь, Ваша Величносте?

— О, кузина Генрі, приємно, дуже приємно… — король розплився в усмішці. — Ви дуже чарівна!

 — Любий, ми ще мали підійти до послів, — проговорила за його спиною Джованна, кидаючи на мене недобрий погляд. Якоїсь миті мені навіть здалося, що вона мене впізнала, адже з нею ми теж стикалися в покоях Гелени. Та, схоже, як усі знатні дами, вона не придивлялася до облич служниць, вважаючи їх істотами нижчого рангу. Тому просто приревнувала короля до мене, побоявшись, щоб старий не відбив супутницю у власного сина. Про Едварда в замку ходили чутки, що він не пропускає жодної спідниці, і зараз, зустрівшись із ним поглядом, я почувалася дуже незручно. 

Але, на щастя, він повернувся до Джованни і промовив холодним тоном:

 — Я сам знаю, що нам треба привітатися з послами, не потрібно мені нагадувати! 

Після чого побажав нам з Артуром добре провести час і пішов далі, а Джованна подріботіла за ним. 

 — Здається, обійшлося, — прошепотіла я з полегшенням…