32. Артур. Початок відбору наречених

Батько викликав нас з Річардом до себе прямо перед початком балу, буквально за годину.

Ми з братом зіштовхнулись прямо перед його покоями. Брат поглянув на мене і запитав:

— Ти часом не знаєш, що він від нас хоче? 

— Впевнитись, що ми правильно налаштовані? — відповів я питанням на питання. — Ну, на відбір наречених.

— Ну, я завжди налаштований на те, щоб закрутити щось із красивою дівчиною, — хмикнув він. — А от тебе я вже давно не бачив у жіночій компанії, може, ти змінив орієнтацію? Увесь час із тим своїм другом-іноземцем…

— "Закрутити щось" і одружитись — це навряд синоніми, — я закотив очі. — А щодо моєї орієнтації не хвилюйся, вона цілком традиційна. Впевнений, сьогодні на балу я зустріну саме ту дівчину, яку захочу взяти заміж. 

 — Цікаво подивитися на твою обраницю, чи вона буде така ж правильна і нудна, як ти…

— Сам ти нудний, — хмикнув я. — Добре, ходімо, — я смикнув ручку в батьківські покої.

Король чекав на нас в своїй особистій вітальні. Сюди могли заходити тільки слуги, жінки та ми, його діти. 

Він сидів на кріслі за столом і уважно дивився на нас. Жестом вказав на стільці навпроти себе. Ми з Річардом на них сіли. 

— Сьогоднішній день має стати одним з найважливіших у вашому житті, — поважно промовив він. — Чи готові ви обрати собі пару і створити сім’ю, аби нарешті продовжилася наша династія? 

Ми з братом перезирнулись і кивнули. В принципі, в мене вже давно був план, тож я дійсно був не проти продовжити династію.

— Сподіваюсь, там будуть гарні дівчата, — сказав брат, усміхаючись.

 — Найкращі дівчата з усього королівства! І найбагатші та найзнатніші, — тут же додав він. — Годі тобі, Річарде, волочитися за служницями, пора стати більш серйозним… Так само і тобі, Артуре, пора припинити читати свої книги, які ніякої користі тобі не дадуть. а зайнятися важливішими справами!

— Ну, я впевнений, що зможу забезпечити нашому роду спадкоємця, — я кивнув. Власне, я був вже в процесі. Правда, батько і брат, ясно що, поки що не мали цього знати. 

 — Тоді я спокійний за вас, можете йти розважатися, — він усміхнувся. 

Ми кивнули, попрощались з батьком і вийшли з його покоїв. Потім пішли разом в напрямку наших особистих покоїв, вони були в одній стороні. 

Весь шлях від батькових покоїв я відчував ніби за нами хтось стежить, це було не дуже приємне відчуття, мене, здається, ніби поглядом пропалювали. Але коли ми з братом розійшлись в різні сторони, це відчуття пропало. 

Я також пройшов до своїх покоїв.

Мене ще раз перевірила одна зі служниць, батько послав її переконатись, що я буду в належному вигляді.

І вже тоді я відправився до необхідної зали.

Трохи хвилювався, бо ж зараз, зовсім скоро, мав побачити Марію в образі принцеси. Насправді я кохав її, незважаючи на всі ці умовності статусу, але все одно мені дуже хотілось побачити її в такому одязі до нашого весілля. Я був заінтригований.

Генрі допоміг все влаштувати з одягом і фрейліною, яка мала привести Марію в ідеальний королівський вигляд.

Але коли я увійшов до зали, тут ще було доволі мало гостей. Ну, ми обговорювали з Марією, що найкраще їй зʼявитись тихо, коли зала буде практично заповнена. Хай звернуть на неї увагу аж тоді, коли ми будемо танцювати. 

Зала поступово наповнювалась і от до неї увійшов Генрі. А з ним під руку йшла вона, Марія. 

Вона була у красивій сукні смарагдового кольору, її волосся було вкладене в модну зачіску і прикрашене живими квітами, а на обличчі була біла напівмаска. Марія виглядала просто чарівно, і я помітив, як присутні в залі чоловіки проводили її поглядом. 

Я теж не міг відвести погляду. Вона була просто ідеальна.

Генрі підвів свою супутницю до мене і промовив:

 — Друже, дозволь тобі відрекомендувати мою чарівну кузину Марі!..